Мертва зона

Нарешті його оберти сповільнились так, що Сейра змогла розрізняти цифри й побачила 19 — одиницю та дев’ятку, виписані ясно-червоною фарбою на чорному тлі. Вони мигтіли вгору-вниз, вгору-вниз. Плавке дзижчання колеса змінилося рівномірним поклацуванням, що гучно лунало серед тиші.

Тепер номери проходили повз стрілку дедалі повільніше.

Один із різноробів здивовано вигукнув:

— Ох ти ж чорт, воно таки зупиняється!

Джонні стояв спокійно, дивився на колесо, і тепер Сейрі здавалося (може, через недужний стан — тепер живіт їй болісно хапало й викручувало через однакові проміжки часу), ніби очі в нього стали майже чорні. Джекіл і Хайд, подумала вона й зненацька відчула перед ним незбагненний, підсвідомий страх.

Клац, клац, клац, клац…

Колесо прокладало другий сектор, поминуло 15 і 16, клацнуло на 17, а тоді, ніби мить повагавшись, і на 18. Ще «клац» — і стрілка опинилася проти номера 19. Натовп затамував віддих. А колесо подалось іще трохи вперед, і зубчик уперся в кілок між 19 і 20. Якусь мить здавалося, що кілок не вдержить стрілку і останні рештки інерції от-от посунуть колесо на 20. Та інерції не вистачило, колесо хитнулось назад і завмерло.

Якусь хвилю натовп ще мовчав. Ніхто не озвався й звуком.

Потім один з підлітків мало не побожно прошепотів:

— Гей, містере, це ж ви виграли п’ятсот сорок доларів!

А Стів Бернгардт докинув:

— Зроду ще не бачив такої гри. Ніколи в житті.

І зрештою натовп вибухнув радісним криком. Джонні ляскали по спині, штурхали. Люди протискалися повз Сейру, щоб доторкнутись до нього, і на мить, коли їх заступили одне від одного, вона відчула себе геть нещасною, і її охопив панічний страх. Знесилену, нездатну опиратись, її штовхали сюди-туди, в животі у неї все переверталося, а перед очима, розплившись у десяток чорних кружал, і далі оберталося колесо. У наступну мить Джонні вже знову був з нею, і вона з кволою радістю побачила, що це справжній Джонні, а не ота зосереджена, схожа на манекен, подоба, яка стежила за останнім обертом колеса. Вигляд він мав зніяковілий і стурбований.

— Пробач мені, серденько, — сказав він, і цього було досить, щоб Сейра сповнилася любов’ю до нього.

— Та все ніби гаразд, — відказала вона, далеко не певна, чи це так.

Хазяїн прокашлявся.

— Колесо зачинено, — оголосив він. — Колесо зачинено.

Натовп невдоволено, але порозуміло загудів. Хазяїн поглянув на Джонні.

— Мені доведеться дати вам чек, молодий чоловіче. Я не тримаю тут стільки готівки.

— Гаразд, мені байдуже, — погодився Джонні. — Тільки швидше. Дівчині справді недобре.

— Де ж пак, чека він дасть! — сказав Стів Бернгардт з невимовним презирством. — Він дасть вам такого чека, що його жоден банк не візьме, а сам ще до зими буде ген у Флориді.

— Шановний добродію, — почав був хазяїн, — запевняю вас…

— Запевняй свою матір, може, вона тобі повірить, — урвав його Бернгардт.

Тоді зненацька перехилився через кін і сягнув рукою під прилавок.

— Гей! — заволав хазяїн. — Це ж грабунок!

Та його крик не справив на натовп ніякого враження.

— Ой, будь ласка… — пробурмотіла Сейра.

Голова в неї йшла обертом.

— Пропади вони пропадом, ті гроші, — раптом мовив Джонні. — Пропустіть нас, будь ласка. Дівчині погано.

— Та ви що! — вигукнув підліток із значком Джіммі Хендрікса, але й він сам, і його приятель неохоче відступили вбік.

— Ні, Джонні, — сказала Сейра, вже тільки зусиллям волі стримуючи нудоту. — Забери свої гроші.

П’ятсот доларів була тритижнева платня Джонні.

— Ану, жени гроші, дурисвіте! — гарикнув Бернгардт.

Він видобув з-під прилавка сигарну коробку, та, навіть не глянувши, відсунув її вбік, а тоді знову запустив руку під прилавок і цього разу витяг сталеву скриньку, пофарбовану в сіро-зелений колір. Скринька важко гупнула об кін.

— Якщо тут нема п’ятсот сорок доларів, я з’їм на очах усього цього люду власну сорочку. — Він поклав на плече Джонні свою зашкарублу важку руку. — А ти, синку, трохи зажди. Вважай, що в тебе сьогодні день платні, не будь я Стів Бернгардт.

— Я кажу правду, сер, у мене немає стільки…

— Або ти платиш, — сказав Стів Бернгардт, нахилившись до хазяїна, — або я подбаю, щоб твою крамничку прикрили. Я кажу серйозно, можеш мені повірити.

Хазяїн зітхнув, застромив руку під сорочку й вивудив звідти ключика на тоненькому ланцюжку. Натовп безгучно охнув. Сейрі було вже несила терпіти. Живіт їй роздимало, і тепер він раптом наче омертвів. Усе, що в ньому було, геть усе, підступило до горла й невтримно, наче кур’єрський поїзд, гнало назовні. Вона, затинаючись, відійшла від Джонні й почала протискатися крізь натовп.