Три мушкетери

— Який саме, Мушкетоне?

— Бачите, до нас дуже ласкава одна вельможна дама, герцогиня де… А втім, прошу вибачити, мій пан просив мене не бовкати зайвого… Так от, вона примусила нас прийняти невеличкий подарунок — чудового іспанського коня й андалузького мула, які просто вбирали очі. А чоловік герцогині, довідавшись про це, перехопив по дорозі і коня, і мула та й надіслав замість них цих здохляк.

— І ти ведеш їх назад? — спитав Д'Артаньян.

— Авжеж, — відповів Мушкетон. — Ви самі розумієте, що ми аж ніяк не можемо прийняти цих шкапин замість тих, яких нам пообіцяли.

— Звичайно, хоч я й хотів би побачити Портоса верхи на моєму жовтогарячому коні, чорт забирай! Отоді б я уявив собі, на кого був схожий сам, коли вперше приїхав до Парижа… Ну, ми не затримуватимемо тебе, Мушкетоне; йди, виконуй доручення свого пана. Він удома?

— Так, пане, — відповів Мушкетон. — Але він дуже сердитий, самі розумієте!

І поки друзі стали дзвонити в двері безталанного Портоса, Мушкетон подався далі, до набережної Великих Августинців.

Помітивши Д'Артаньяна та Араміса під дверима, Портос вирішив не відчиняти. Отож дзвонили вони марно.

А тим часом Мушкетон, поганяючи худобу, чвалав далі й, проминувши Новий міст, дістався до Ведмежої вулиці. Тут, виконуючи наказ свого пана, він прив'язав коня й мула до молотка на дверях прокурорського будинку; потім, не турбуючись про їхню дальшу долю, повернувся додому й сказав Портосові, що його доручення виконано.

Незабаром кінь і мул, не годовані з самого ранку, зняли такий грюкіт, смикаючи за припони, прив'язані до молотка на дверях, що прокурор звелів писарчуку вийти на вулицю й спитати в сусідів, чия це худоба.

Пані Кокнар, упізнавши свій подарунок, спершу не збагнула, що означає це повернення. Та незагайний візит Портоса пояснив їй усе. Гнів, що, незважаючи на все бажання мушкетера стримати себе, палахкотів у його очах, настрахав дружину прокурора. Бо Мушкетон, не ховаючись, розповів своєму хазяїнові, що зустрів Д'Артаньяна з Арамісом і що Д'Артаньян упізнав у жовтогарячій шкапині свого беарнського коня, на якому приїхав до Парижа і якого продав за три екю.

Портос призначив дружині прокурора побачення біля монастиря Сен-Маглуар і попрощався. Побачивши, що гість збирається йти, прокурор запросив його пообідати, але мушкетер величним жестом відхилив запрошення.

Пані Кокнар прийшла до монастиря Сен-Маглуар і, тремтячи, стала чекати на цілком заслужені докори; але світські манери Портоса просто зачарували її.

Всі прокляття й докори, які тільки ображена в своєму самолюбстві людина може вилити на голову винного, Портос вилив на низько схилену голову дружини прокурора.

— О, я. ж хотіла зробити як краще! — виправдовувалась вона. — Один наш клієнт торгує кіньми, він був винен конторі гроші й не Хотів платити. Я взяла мула й коня в рахунок боргу; він обіцяв коней, гідних самого короля.

— Так знайте, пані, — відповів Портос, — що коли цей баришник завинив вам більше, ніж п'ять екю, то він просто злодій.

— Нікому не забороняється шукати те, що дешевше, пане Портосе, — пробелькотіла дружина прокурора.

— Авжеж, пані, але той, хто шукає дешевизни, повинен дозволити іншим шукати щедріших друзів.

І Портос, повернувшись на підборах, хотів піти геть.

— Пане Портосе! Пане Портосе! — скрикнула дружина прокурора. — Я винна, я признаюся в цьому. Мені не треба було торгуватися, коли йшлося про спорядження для такого кавалера, як ви!

Портос мовчки ступив іще один крок.

Дружині прокурора раптом здалося, що навколо мушкетера хмарами в'ються герцогині та маркізи й кидають торбинки з золотом йому до ніг.

— Благаю вас, зупиніться, пане Портосе! — вигукнула вона. — Зупиніться, нам треба поговорити.

— Розмови з вами приносять мені нещастя, — відказав Портос.

— Та скажіть же: чого ви вимагаєте?

— Нічого, бо вимагати від вас чогось чи не вимагати — це байдуже.

Дружина прокурора повисла на руці в Портоса і з розпачем зойкнула:

— Пане Портосе, я зовсім на цьому не розуміюсь! Хіба я знаю, Що таке кінь? Хіба я знаю, що таке збруя?

— Треба було покластися на мене, пані, адже я з'їв на цьому зуби. Але ви схотіли заощадити і, отже, вдалися до лихварства.

— Я винна, пане Портосе. І я все поправлю, слово честі!

— Яким побитом? — спитав мушкетер.

— Ось послухайте. Сьогодні ввечері пан Кокнар іде до герцога де Шона, який викликав його до себе. Їхня розмова триватиме щонайменше дві години. Ви прийдете до мене, ми будемо самі, і я певна — ми порозуміємось.