Три мушкетери

— Я гадала, пані, що ви знепритомніли, і хотіла допомогти вам, — відповіла покоївка, жахнувшись страшного виразу обличчя своєї господині.

— Я знепритомніла! Я! Я! Ви, певно, маєте мене за слабодуху жіночку! Коли мене ображають, я не втрачаю тями — я мщуся за себе, чуєте?

І вона знаком наказала Кетті вийти.

VI. Мрія про помсту

У вечері міледі, як завжди, наказала ввести до неї Д'Артаньяна, тільки-но він прийде. Але він не прийшов.

Наступного дня Кетті прибігла до юнака й розповіла все, що сталося вночі. Д'Артаньян усміхнувся: ревнивий гнів міледі — це вже була помста.

Увечері міледі була ще більш роздратована, ніж напередодні, і знову повторила свій наказ щодо гасконця. Проте і цього разу вона чекала його даремно.

Ще через день Кетті прийшла до Д'Артаньяна, але не радісна й жвава, як раніше, а дуже сумна.

Д'Артаньян спитав, що з нею; замість відповіді Кетті вийняла з кишені листа й віддала юнакові.

Лист був написаний рукою міледі; тільки цього разу він був адресований не графові де Варду, а Д'Артаньянові. Юнак розгорнув його й прочитав:

«Любий пане Д'Артаньяне, негарно забувати своїх друзів, особливо, коли попереду така довга розлука. Лорд Вінтер і я марно чекали вас учора й позавчора. Невже так буде й сьогодні?

Щиро прихильна до вас леді Кларік».

— Все ясно, — сказав Д'Артаньян, — я чекав цього листа. Мої шанси ростуть настільки, наскільки падають шанси графа де Варда.

— То ви підете? — спитала Кетті.

— Послухай, люба дівчинко, — сказав гасконець, шукаючи способу виправдати перед власною совістю намір порушити слово, яке він дав Атосові, — ти сама розумієш: нечемно не відгукнутися на таке пряме запрошення. Якщо я не прийду, міледі не зрозуміє, чому я перестав відвідувати її, й запідозрить мене в чомусь лихому. А хто-зна, до чого може дійти помста такої жінки, як вона!

— Боже мій, — вигукнула Кетті. — Ви завжди вмієте повернути все так, що правда на вашому боці. Але ж ви знову почнете залицятися до неї. І коли цього разу ви захопите її під своїм справжнім іменем і коли їй сподобається ваше справжнє обличчя, це буде багато гірше, ніж першого разу!

Бідолашна дівчина мимоволі передчувала те, що мало статися.

Д'Артаньян, як міг, заспокоїв її й пообіцяв, що не піддасться чарам міледі.

Д'Артаньян доручив передати міледі його найщирішу подяку за прихильність і сказати, що буде до її послуг сьогодні ввечері. Написати листа наш гасконець не наважився, бо не був певен, чи зуміє так змінити свій почерк, щоб гострі очі міледі не впізнали його.

Рівно о дев'ятій годині Д'Артаньян був на Королівській площі. Певно, лакеїв, що чекали в передпокої, буде попереджено, бо тільки-но юнак увійшов, як один з них побіг сказати про нього міледі, хоч мушкетер не встиг навіть спитати, чи приймає вона.

— Просіть, — сказала міледі коротко, але таким різким голосом, що Д'Артаньян почув аж у передпокої.

Його ввели до вітальні.

— Мене ні для кого немає вдома, — мовила міледі. — Чуєте, ні для кого!

Лакей вийшов.

Д'Артаньян цікавим оком глянув на міледі: вона була бліда, очі втомлені — чи то від сліз, чи то від безсоння. В кімнаті було не так ясно, як звичайно, і все-таки цей навмисний півморок не міг приховати слідів нервового збудження, що мучило міледі останні два дні.

Д'Артаньян підійшов до неї такий само люб'язний, як і раніше. Міледі зробила над собою неймовірне зусилля й привітно всміхнулася, але усмішка аж ніяк не пасувала до її спотвореного хвилюванням обличчя.

365 Д'Артаньян спитав, як міледі почувається.

— Погано, — відповіла вона, — дуже погано.

— В такому разі, — мовив Д'Артаньян, — я зайвий, бо вам, безперечно, потрібен відпочинок. Тож дозвольте мені піти.

— Ні, ні, — відказала міледі, — прошу вас, залишайтесь, пане Д'Артаньяне! Ваше люб'язне товариство розважить мене.

«Авжеж, — подумав Д'Артаньян, — вона ніколи не була такою чарівною, треба бути насторожі».

Міледі якнайприязніше усміхнулась і завела невимушену розмову. Збудження, що було на мить зрадило її, повернулося до неї, очі заблищали, щоки заполум'яніли, губи порожевіли. Перед Д'Артаньяном знову постала Цирцея^[181], що вже давно причарувала його. Він вважав, що його кохання згасло, але воно тільки заснуло. Тепер воно знову прокинулося в серці юнака. Міледі всміхалася — і Д'Артаньян ладен був занапастити душу заради цієї усмішки.

---

181 Цирцея — в давньогрецькій міфології німфа (божество в образі жінки), підступна чарівниця. В поемі Гомера «Одіссея» розповідається, як за допомогою чарівного напою вона перетворила супутників Одіссея на свиней; в переносному значенні — жінка-чарівниця.