Три мушкетери

Годинник вибив пів на восьму. Карета спізнилася хвилин на двадцять проти часу, зазначеного в листі. Друзі нагадали Д'Артаньянові: на нього чекає ще одне побачення, зауваживши, що ще не пізно від нього відмовитись.

Але Д'Артаньян був упертий і допитливий водночас. Він твердо вирішив піти в палац до кардинала й дізнатися, що хоче сказати його високопреосвященство. Ніяка сила не могла примусити його змінити це рішення.

Друзі поскакали на вулицю Сент-Оноре й на площі Кардинальського Палацу зустріли дванадцятьох мушкетерів, які вже чекали на них. Тільки тепер їм пояснили, що вони повинні робити.

Д'Артаньяна добре знали в славному полку королівських мушкетерів, де було відомо також, що незабаром він одягне мушкетерську форму; отож його вважали тут своїм товаришем.

Кожен охоче погодився прилучитися до справи, для якої його запросили. До того ж, ішлося, як можна було здогадатися, про те, щоб допекти кардиналові та його людям, а ці гідні дворяни завжди радо приставали на такі пропозиції.

Атос поділив усіх на три загони, взяв на себе командування одним з них, другий віддав Арамісові, третій — Портосові. Всі три загони засіли навпроти кожних воріт кардинальського палацу.

Що ж до Д'Артаньяна, то він хоробро попрямував до головного входу.

Дарма що юнак відчував за собою сильну підтримку — він усе-таки хвилювався, піднімаючись широкими сходами. Історію з міледі могли витлумачити тут як зраду; Д'Артаньян не мав жодного сумніву, що між цією жінкою і кардиналом існують якісь стосунки політичного характеру. До того ж, де Вард, з яким він так жорстоко повівся, теж був одним із прибічників його високопреосвященства, а Д'Артаньян знав: наскільки його високопреосвященство був нещадний до ворогів, настільки прихильний і щирий до своїх друзів.

«Якщо де Вард розповів кардиналові про всю нашу історію — а це, до речі, не підлягає сумніву, — і якщо він довідався, хто я, — бо й це теж цілком імовірно, — можна бути певним: покарання мені вже визначене, — міркував Д'Артаньян, похитуючи головою. — Але чому тоді кардинал зволікав до сьогоднішнього дня? Та дуже просто — міледі поскаржилась йому на мене з тим святенницьки-сумним виглядом, який так їй личить, і це було останньою краплею, яка переповнила чашу його терпіння… На щастя, — подумки додав Д'Артаньян, — мої щирі добрі друзі стоять за ворітьми й не дозволять арештувати мене, не спробувавши відбити в охорони. А втім, навіть уся рота мушкетерів пана де Тревіля навряд чи зможе виграти війну з кардиналом, який має під своєю орудою всі війська Франції і перед яким безпорадна сама королева й часто безвладний навіть король. Д'Артаньяне, друже мій, ти юнак хоробрий та удатний, але жінки занапастять тебе!»

Ось із якими сумними думками увійшов наш герой до передпокою палацу. Він подав листа служителю, і той, провівши молодого гвардійця до прийомної зали, зник у глибині приміщення.

У залі було п'ятеро чи шестеро гвардійців кардинала, які, помітивши Д'Артаньяна, котрий — вони це знали — поранив Жюссака, поглядали на нього, якось дивно посміхаючись. Їхні посмішки здалися Д'Артаньянові поганою ознакою; але оскільки залякати нашого гасконця було нелегко, або, точніше, оскільки завдяки надзвичайно розвиненому почуттю гордості, властивому гасконцям, він не любив виставляти напоказ те, що було в нього на душі, особливо коли це нагадувало страх, то він з незалежним виглядом проминув панів гвардійців і, спершись рукою на ефес шпаги, зупинився у позі, не позбавленій величі.

Тут увійшов служитель і знаком запросив Д'Артаньяна йти за ним. Юнакові здалося, ніби гвардійці перешіптуються за його спиною.

Він пройшов коридор, перетнув велику залу, вступив до бібліотеки й зупинився перед людиною, яка сиділа біля письмового стола й щось писала.

Служитель вийшов, не промовивши жодного слова.

Д'Артаньян стояв, уважно роздивляючись хазяїна бібліотеки.

Спершу юнак подумав, що перед ним суддя, який вивчає чиюсь справу, але незабаром помітив, що, сидячи за столом, незнайомець пише, або, точніше, виправляє рядки неоднакової довжини, відлічуючи склади по пальцях. Д'Артаньян збагнув, що перед ним поет.

За хвилину поет склав свій рукопис, на обкладинці якого було написано: «Мірам, трагедія на п'ять дій»^[184], і підвів голову.

Д'Артаньян упізнав кардинала.

X. Грізний привид

Кардинал сперся ліктем на рукопис, а щокою на руку і якусь мить дивився на юнака. Ні в кого не було такого пронизливого й допитливого погляду, як у кардинала Рішельє, і Д'Артаньян відчув, що його пойняло жаром. Одначе він стримав хвилювання і, держачи капелюх у руці, чекав без зайвої пихи, але й без зайвої покірливості, поки його високопреосвященство матиме ласку заговорити з ним.

---

184 Рішельє надавав великого значення театрові й прагнув поставити його на службу своїй політиці. З цією метою він виділяв субсидії для утримання авторів, які під його керівництвом готували п'єси для постановок, а також, вважаючи себе письменником, сам намагався писати трагедії. «Мірам» — одна з трагедій Рішельє.