Три мушкетери

— Цілком можливо, добродію. Я хазяїн цього будинку.

— Он воно що! — мовив Д'Артаньян, трохи підводячись з місця і вклоняючись. — Ви — хазяїн цього будинку?

— Так, добродію, так. І оскільки, проживши в мене вже три місяці, ви, певно, через свою велику зайнятість справами, щоразу забували заплатити за квартиру, а я не хотів вас турбувати з цього приводу, то я й подумав, що ви візьмете до уваги мою делікатність…

— Аякже, мій любий пане Бонасьє! — підхопив Д'Артаньян. — Повірте, я дуже вдячний вам за вашу делікатність і коли, як я вже казав, зможу бути вам чимось корисним…

— Я вірю вам, добродію, вірю вам і присягаюсь честю Бонасьє, що саме це й хотів вам сказати.

— Тоді закінчуйте свою розповідь.

Бонасьє витяг з кишені аркуш паперу і простяг його Д'Артаньянові.

— Лист! — вигукнув той.

— Якого я дістав сьогодні вранці.

Д'Артаньян розгорнув листа і, оскільки вже починало сутеніти, підійшов до вікна. Бонасьє рушив за ним.

«Не шукайте вашу дружину, — прочитав Д'Артаньян. — Її вам повернуть, коли в ній не буде більше потреби. Якщо ж ви наважитесь почати розшуки, то загинете».

— Лист досить ясно написаний, — сказав Д'Артаньян. — Але, зрештою, це лише погроза.

— Так, але саме вона мене й лякає; адже я, добродію, не вмію вправлятися шпагою і, до того ж, боюсь Бастилії.

— Авжеж! — мовив Д'Артаньян. — Я теж цікавлюсь Бастйлією не більше, ніж ви. Що ж до шпаги — це зовсім інша річ.

— Я сподіваюся, добродію, що ви допоможете мені в цій справі.

— Як саме?

— Зустрічаючи вас завжди в товаристві таких блискучих мушкетерів і знаючи, що це мушкетери пана де Тревіля, тобто вороги кардинала, я подумав, що ви й ваші друзі, стаючи на захист нашої бідолашної королеви, охоче насмієтеся з його високопреосвященства.

— Безперечно.

— Крім того, я подумав, що, оскільки ви три місяці не платили мені за квартиру, а я жодного разу про це не нагадав…

— Так, так, ви мені вже наводили цей доказ, і я його вважаю блискучим.

— І обіцяючи вам і надалі не нагадувати про гроші, хоч би як довго ви робили мені честь жити в мене…

— Чудово!

— Я вирішив запропонувати вам з півсотні пістолів, якщо ви відчуваєте скруту в грошах.

— О! То ви справжній багач, мій любий пане Бонасьє! — Точніше було б сказати, що я живу в достатку, добродію; торгуючи галантереєю, я настарав трохи грошенят, які дають дві-три тисячі екю ренти^[80]; крім того, я вклав певну суму в останню подорож славетного мореплавця Жана Моке^[81]; отже, ви розумієте, добродію… Стривайте! Он там!.. — несподівано вигукнув Бонасьє.

— Що? — спитав Д'Артаньян.

— Я бачу…

— Де?

— На вулиці, навпроти ваших вікон, он у тій брамі: людина, закутана в плащ.

— Це він! — вигукнули водночас Д'Артаньян і Бонасьє, впізнавши кожен свого ворога.

— Ну, цього разу він уже не втече від мене! — закричав Д'Артаньян.

Він вихопив з піхов шпагу й вибіг з кімнати. На сходах юнак зустрів Атоса й Портоса, які йшли до нього. Вони відступили, і Д'Артаньян прожогом промчав повз них.

— Що таке? Куди ти біжиш? — гукнули мушкетери йому навздогін.

— Незнайомець із Менга! — відповів Д'Артаньян і зник. Д'Артаньян не раз розповідав друзям про історію з незнайомцем і про приїзд красуні-мандрівниці, котрій цей дворянин довірив якийсь важливий документ.

Атос вважав, що Д'Артаньян загубив листа в бійці. На його думку, дворянин, — а судячи з опису Д'Артаньяна, це мусив бути саме дворянин, — отож, дворянин не міг піти на таке паскудство, як викрадення листа.

Портос вбачав у цьому лише любовне побачення, призначене дамою кавалерові або кавалером дамі, побачення, якому перешкодив Д'Артаньян своєю появою на жовтому коні.

Араміс казав, що такі історії — завжди загадкові, і краще в них не заглиблюватися.

З тих кількох слів, що їх кинув Д'Артаньян, обидва мушкетери зрозуміли, про кого йдеться, і, вважаючи, що Д'Артаньян, наздогнавши незнайомця або не знайшовши його, однаково повернеться додому, пішли своєю дорогою.

В кімнаті Д'Артаньяна вони не застали нікого: хазяїн будинку, побоюючись наслідків зустрічі, яка, безперечно, мала відбутися між юнаком та незнайомцем, і завдяки тим особливостям своєї вдачі, що про них він сам за кілька хвилин до того казав, вирішив: буде краще, коли він своєчасно втече звідси.

IX. Вдача Д'Артаньяна вимальовується

Як і сподівалися Атос та Портос, Д'Артаньян повернувся за півгодини. І цього разу він не наздогнав незнайомця, що зник, наче крізь землю провалився. Д'Артаньян зі шпагою в руці оббігав усі навколишні вулиці, але, не зустрівши нікого, схожого на свого кривдника, закінчив тим, з чого йому, певно, слід було починати, — постукав до будинку, біля якого побачив незнайомця. Проте, скільки він не гатив молотком у двері, ніхто не відчиняв, а сусіди, які, почувши грюкіт, вибігали зі своїх домівок або визирали з вікон, сказали, що ось уже півроку в цьому будинку ніхто не живе і що навіть двері й вікна в ньому давно позабивані.

---

80 Рента — прибуток з капіталу, майна або земельної ділянки, який не вимагає підприємницької діяльності.

81 Жан Моке (1575 — після 1617) — французький мандрівник, автор книги «Подорожі до Африки, Східної та Західної Індії».