Майстер і Маргарита

Воланд підніс шпагу. Шкіра на голові тут-таки зчорніла і збіглась, а потім повідпадала шматками, очі пропали, і невдовзі Марґарита угледіла на таці жовтавий, зі смарагдовими очима й перлистими зубами, на золотій нозі череп. Кришка черепа відкинулася на завісці.

— Ще мент, мессіре, — сказав Коров’єв, реагуючи на запитальний погляд Воланда, — і він стане перед вами. Я чую серед цієї замогильної тиші, як поскрипують його лаковані черевики та як дзвенить келих, який він поставив на стіл, востаннє в житті випивши шампанського. Та ось і він.

Прямуючи до Воланда, увіходив у залу новий без пари гість. Зовні він нічим не різнився від численних інших гостей-чоловіків, окрім одного: гостя аж хитало від хвилювання, що добачалось уже здалеку. На його щоках горіли плями, а очі бігали, украй збентежені. Гість був ошелешений, і це було цілком природно: його вразило все, і насамперед, безумовно, вбрання Воланда.

Одначе гостя було зустрінуто винятково люб’язно.

— О, любий бароне Майґелю, — привітно усміхаючись, звернувся Воланд до гостя, у котрого очі ставали рогом, — я маю щастя рекомедувати вам, — звернувся Воланд до товариства, — шановного барона Майґеля, службовця Глядацької комісії на посаді ознайомлювача іноземців з визначними пам’ятками столиці.

Тієї миті Марґарита завмерла, бо упізнала враз цього Майґеля. Він кілька разів потрапляв їй на очі в театрах Москви та в ресторанах. «Стривайте… — подумала Марґарита, — він, виходить, також помер, чи що?..» Але тут усе з’ясувалося.

— Любий барон, — вів далі Воланд, радісно посміхаючись, — був такий ґречний, що, довідавшись про мій приїзд до Москви, відразу зателефонував мені, пропонуючи свої послуги фахівця, тобто ознайомлювача з визначними місцями. Я, звісна річ, був щасливий запросити його до себе.

У цей час Марґарита побачила, як Азазелло передав тацю з черепом Коров’єву.

— А до речі, бароне, — раптом інтимно стишивши голос, проказав Воланд, — розійшовся поговір про вашу надзвичайну допитливість. Кажуть, що вона, єднаючись із вашою не менш розвинутою балакучістю, почала привертати загальну увагу. Ба навіть більше: лихі язики вже кинули слово — обмовник і шпигун. А понад усе є припущення, що це спричиниться до вашого сумного кінця, десь так за місяць, не пізніше. Так ось, щоб вибавити вас від такого прикрого очікування, ми поклали допомогти вам, скориставшися з тієї обставини, що ви напросились до мене в гості саме з метою підглянути, підслухати все, що можна. Барон став блідішим за Абадонну, котрий був надзвичайно блідий за своєю природою, а потім подіялась якась дивовижа. Абадонна опинився перед бароном і на секунду скинув свої окуляри. І в ту ж мить щось сяйнуло вогнем у руках Азазелло, щось негучно ляснуло, як у долоні, барон почав падати навзнак, яскраво-червона кров цівкою ударила йому з грудей і залила крохмальну сорочку та жилет. Коров’єв підставив чашу під пружний червоний струмінь і передав наповнену чашу Воландові. Безживне тіло барона в цей час лежало вже долі.

— Я п’ю за ваше здоров’я, панове, — неголосно проказав Воланд і, піднісши чашу вгору, пригубив її.

Тоді сталася метаморфоза. Щезли полатана сорочка і стоптані черевики. Воланд виявився в якійсь чорній хламиді з крицевою шпагою при стегні. Він швидко наблизився до Марґарити, підніс їй чашу і звелів:

— Пий!

Марґариті запаморочилося в голові, вона хитнулась, але чаша вже була коло її губ, і чиїсь голоси, а чиї — вона не второпала, шепнули в обидва вуха:

— Не бійтеся, королево… Не бійтеся, королево, кров давно ввійшла в землю. І там, де вона проллялася, вже ростуть виноґрона.

Марґарита, не розплющуючи очей, зробила ковток, і солодкий струм пробіг її жилами, а у вухах постав гук. їй здалося, що оглушливо кричать півні, що десь грають марш. Юрми гостей почали втрачати свої подоби. І фрачники, і жінки розпались у прах. Тління на очах у Марґарити охопило залу, над нею розплився запах склепу. Колони розпались, позгасали вогні, все зібгалося, і не лишилось жодних фонтанів, тюльпанів та камелій. А просто було, що було — скромна ювеліршина вітальня, а з прочинених до неї дверей випадала смужечка світла. І в ці прочинені двері й увійшла Марґарита.

Розділ 24

ВИЛУЧЕННЯ МАЙСТРА

У спальні Воланда все було, як і до балу. Воланд у сорочці сидів на ліжку, тільки Ґелла не розтирала йому ногу, а на столі, де раніше грали в шахи, наготовувала вечерю. Коров’єв та Азазелло, скинувши фраки, сиділи коло столу і поряд з ними, певно, примостився кіт, що не хотів розлучатися зі своєю краваткою, хоча вона і перетворилася остаточно на бруднючу ганчірку. Марґарита, хитаючись, підійшла до столу і сперлась на нього. Тоді Воланд повабив її, як тоді, до себе і показав, щоб вона сіла поряд.