Майстер і Маргарита

— Ім’я того, кого зараз при вас відпустять на волю…

Він ще раз примовк, зволікаючи з ім’ям, перевіряючи, чи все сказав, бо знав, що мертвий город воскресне, тільки-но буде вимовлено ім’я щасливця, і ніяких подальших слів ніхто не почує.

«Все? — безгучно прошепотів собі Пілат. — Все. Ім’я!»

І, розкотивши звук «р» над безгомінним городом, він прокричав:

— Вар-равван!

Тієї миті йому здалося, що сонце, дзенькнувши, розскочилося над ним і залляло його вуха вогнем. У цьому вогні вирували ревище, вереск, зойки, регіт і свист.

Пілат обернувсь і рушив помостом назад до сходинок, не дивлячись ні на що, крім різнокольорових клітин настилу під ногами, щоб не оступитися. Він знав, що тепер у нього за спиною на поміст градом летять спижові монети, фініки, що в ревучій юрбі люди, топчучи одне одного, лізуть на плечі, щоб побачити навіч диво — як чоловік, що вже був у лабетах смерті, вимкнувся з цих лабет! Як легіонери знімають з нього мотуззя, мимохіть завдаючи йому пекучого болю в повикручуваних на допитах руках, як він, морщачись і охкаючи, усе ж усміхається безглуздою божевільною усмішкою.

Він знав, що в цей час конвой уже веде до бокових сходинок трьох зі зв’язаними руками, щоб спровадити їх на дорогу, яка пролягла на захід, до Лисої Гори. Лише опинившись за помостом, у затиллі його, Пілат розімкнув очі, знаючи, що він тепер у безпеці — бачити засуджених він уже не міг.

Юрба потроху вгамовувалась, і до стогону її тепер домішувалися виразно чутні пронизливі вигуки оповісників, які повторювали один арамейською, а інший грецькою мовами все те, що прокричав з помосту прокуратор. Окрім того, до слуху його долетіли щораз ближчий частий цокітливий тупіт коней і гук сурми, яка просурмила щось коротко й весело. Цим звукам відповіли пронизливі посвисти хлопчиськ з покрівель будинків на вулиці, що вела з торговища до гіподромного майдану, і вигуки «стережись!»

Вояк, який самотньо стояв на очищеному просторі майдану з гаслом у руках, застережно змахнув ним, і тоді прокуратор, легат легіону, секретар і охорона зупинилися.

Кавалерійська ала в розгоні на ширший клус вилетіла на майдан, щоб проскочити його краєм, обминаючи здвиг народу, і провулком уздовж кам’яного муру, заснованого виноградом, навпростець дістатися Лисої Гори.

Летячи клусом, маленький, як хлопчик, темний, як мулат, командир али — сирієць, порівнявшись із Піл атом, щось тонко вигукнув і вихопив меча з піхов. Злий мокрий вороний кінь шарпнувся вбік і піднявся дибки. Вкинувши меча у піхви, командир огрів коня пугою по шиї, вирівняв його і помчав у провулок, переходячи на галоп. За ним лавами по троє полетіли вершники у хмарі пилу, застрибали вістря легких бамбукових списів, повз прокуратора замиготіли якісь наче особливо засмаглі під білими завоями обличчя з весело вишкіреними сяйними зубами.

Збиваючи до неба пилюку, ала увірвалась у провулок, і останнім повз Пілата промчав вояк з огнистою від сонця сурмою на спині.

Затуляючись від пилу рукою і невдоволено морщачи лице, Пілат рушив далі в напрямку до брами палацового саду, а за ним пішли легат, секретар і охорона.

Було близько десятої години ранку.

Розділ 3

СЬОМИЙ ДОКАЗ

— Так, було близько десятої години ранку, вельмишановний Іване Миколайовичу, — повторив професор.

Поет провів рукою по обличчі, ніби щойно прочнувшись, і побачив, що на Патріарших зайшов вечір.

Вода у ставку почорніла, і легкий човник уже ковзав по ній, і чувся плюскіт весла та уриваний сміх якоїсь громадянки в човнику. В алеях на лавах з’явилася публіка, але знову ж таки на всіх трьох сторонах квадрата, крім тієї, де були наші бесідники.

Небо над Москвою наче вилиняло, й зовсім чітко проступав у височині повний місяць, але ще не золотавий, а білий. Дихати стало набагато легше, і голоси під липами тепер звучали м’якше, по-вечірньому.

«Як же це я не спам’ятався, що він устиг сплести ціле оповідання?.. — подумав Бездомний вражено. — Адже ось і вечір!.. А може, це й не він розповідав, а просто я заснув, і все мені приверзлося?»

Але треба гадати, що розповідав-таки професор, а не то доведеться визнати, що те ж самісіньке приснилось і Берліозові, бо він сказав, уважно вглядаючись у лице чужоземцеві:

— Ваше оповідання надзвичайно цікаве, професоре, хоч воно зовсім і не узгіднюється з євангельськими оповідями.