Майстер і Маргарита

Будинок названо «Домом Грибоєдова» на підставі того, що буцімто колись його мала у власності тітка письменника — Олександра Сергійовича Грибоєдова. Мала чи не мала — ми достеменно не знаємо. Пригадується навіть, що ніякої такої тітки-домовласниці, здається, у Грибоєдова не було… Проте будинок так називали. Більше того, один московський брехун розповідав, що начебто ось на другому поверсі, в круглій залі з колонами, славетний письменник читав уривки з «Лиха з розуму» цій самій тітці, що розляглася на софі. А втім, лихий його знає, може, й читав, вагу має не це!

А вагу має те, що на цей час володів цим будинком якраз той МАСОЛІТ, на чолі якого стояв нещасний Михайло Олександрович Берліоз до своєї появи на Патріарших ставках.

З легкої руки членів МАСОЛІТу ніхто не називав будинок «Домом Грибоєдова», а всі говорили просто — «Грибоєдов»: «Я вчора дві години проштовхавсь у Грибоєдова». — «То й що?» — «В Ялту на місяць домігся!» — «Молодець!» Або: «Піди до Берліоза, він сьогодні від чотирьох до п’яти приймає в Грибоєдові…» і так далі.

МАСОЛІТ облаштувався в Грибоєдові так, що краще і затишніше не придумати. Кожен, хто входив до Грибоєдова, насамперед мимохіть знайомився з оголошеннями різних спортивних гуртків і з груповими, а також індивідуальними фотографіями членів МАСОЛІТу, якими (фотографіями) було обвішано стіни вздовж сходів, що вели на другий поверх.

На дверях першої ж кімнати на цьому горішньому поверсі яснів великий напис «Рибно-дачна секція», і тут же було зображено карася, що потрапив на вудку.

На дверях кімнати № 2 було написане щось не зовсім зрозуміле: «Одноденна творча путівка. Звертатися до М. В. Підложної».

Наступні двері мали на собі короткий, але вже цілком незбагненний напис: «Перелигіно». Далі у випадкового відвідувача Грибоєдова починали розбігатися очі від написів, що ними рябіли горіхові тітчині двері: «Запис у чергу на папір у Покльовкіної», «Каса», «Особисті розрахунки скетчистів»…

Перетявши довжелезну чергу, яка починалась уже внизу коло швейцара, можна було бачити напис на дверях, що до них щосекунди вдиралися люди: «Квартирне питання».

За квартирним питанням відкривався розкішний плакат, на якому зображено було скелю, а по її гребеню їхав вершник у бурці й з гвинтівкою за плечима. Нижче — пальми та балкон, на балконі — молодик з чубчиком у кріслі дивиться кудись у височину дуже-дуже метикованими очима, тримаючи в руках самописне перо. Напис: «Повно-об’ємні творчі відпустки від двох тижнів (оповідання-но-вела) до одного року (роман, трилогія). Ялта, Суук-Су, Борове, Цихідзирі, Махінджаурі, Ленінград (Зимовий палац)». Коло цих дверей також була черга, але не надмірна, людей на півтораста.

Далі йшли, підкоряючись примхливим вигинам, підйомам і спускам грибоєдовського дому, — «Правління МАСОЛІТу», «Каси № 2, 3, 4, 5», «Редакційна колегія», «Голова МАСОЛІТу», «Більярдна», різні допоміжні установи і, нарешті, та сама зала з колонадою, де тітка втішалася комедією геніального небожа.

Перший-ліпший відвідувач, якщо він, звісно, не був цілковитим телепнем, потрапивши до Грибоєдова, відразу втямлював, наскільки добре живеться щасливцям — членам МАСОЛІТу, і чорні завидки починали негайно терзати його. І негайно ж таки він посилав до неба гіркі докори за те, що воно не приділило йому від народження літературного таланту, без якого, природно, не було чого й мріяти запопасти членський МАСОЛІТський квиток, брунатний, з духом дорогої шкіри, з широким золотим обідком, — відомий усій Москві квиток.

Хто скаже що-небудь на захист заздрості? Це почуття паскудної категорії, але треба ж таки зважати на становище відвідувача. Бо те, що він бачив на горішньому поверсі, було не все і далеко ще не все. Весь нижній поверх тітчиного дому був зайнятий рестораном, і яким рестораном! Справедливо він вважався найкращим у Москві. І не лише тому, що містився він у двох великих склепінчастих залах, розписаних бузковими кіньми з ассирійськими гривами, не лише тому, що на кожному столику стояла лампа, накрита шаллю, не лише тому, що туди не міг промкнутись перший-ліпший з вулиці, а ще й тому, що якістю своєї провізії Грибоєдов перевершував будь-який ресторан у Москві, як сам знав, і що ту провізію надавали за дуже помірними, анітрохи не обтяжливими цінами.

Тому немає нічого дивного в такій хоч би розмові, що якось її чув автор цих найправдивіших рядків біля чавунної огорожі Грибоєдова: