Гаррі Поттер і в’язень Азкабану

— Що ти таке верзеш? — розсердився Гаррі, але тут заговорив Снейп:

— У вас у казанцях уже всі компоненти. Тепер треба, щоб розчин трохи настоявся. Ви тим часом усе поприбирайте, а тоді випробуємо настійку Лонґботома…

Креб і Ґойл відверто зареготали, а бідолашний Невіл гарячково розмішував настійку. Герміона потайки шепотіла, що йому робити. Гаррі й Рон, усе поприбиравши, пішли до кам’яної раковини мити руки й черпачки.

— Що мав на увазі Мелфой? — зашепотів Гаррі, підставляючи руки під крижаний струмінь, що дзюркотів з гаргуйлевої пащі. — За віщо я мав би мститися Блекові? Він мені нічого не зробив… поки що.

— Він просто вигадує, — сказав Рон, — хоче, щоб ти зробив якусь дурницю…

Перед самим закінченням уроку Снейп підійшов до Невіла, котрий зіщулився біля свого казанця.

— Підходьте всі сюди, — звелів Снейп, поблискуючи чорними очима, — поглянемо, що станеться з жабкою Лонґботома. Правильно настояний розчин перетворить її на пуголовка. Якщо ж він усе наплутав — а я в цьому не сумніваюся, — то його жабка здохне.

Ґрифіндорці боязко приглядалися. Слизеринці були вельми збуджені. Снейп узяв Тревора, зачерпнув маленькою ложечкою Невілової настійки — вона була вже зелена — і влив її Тревору в пельку.

Запанувала тиша. Тревор проковтнув — лясь! — і на Снейповій долоні зазміївся пуголовок.

Ґрифіндорці шалено заплескали. Снейп невдоволено витяг з кишені флакончик, капнув на пуголовка якоїсь рідини, і Тревор знову став самим собою.

— П’ять очок з Ґрифіндору, — сказав Снейп, і на обличчях учнів зів’яли усмішки. — Міс Ґрейнджер, я ж казав не допомагати йому. Урок закінчено.

Гаррі, Рон і Герміона піднялися у вестибюль. Гаррі й далі обмірковував Мелфоєві слова, а Рон обурювався Снейпом.

— Зняти з Ґрифіндору п’ять очок, бо настійка була чудова! Чом ти не надурила його, Герміоно? Треба було сказати, що Невіл сам її зробив!

Але Герміона не відповідала. Рон озирнувся.

— А де вона?

Гаррі теж озирнувся. Їх минали інші учні, що прямували на обід до Великої зали.

— Вона йшла за нами, — спохмурнів Рон.

Повз них пройшов Мелфой у супроводі Креба і Ґойла. Він самовдоволено усміхався.

— Ось вона, — сказав Гаррі.

Захекана Герміона бігла по сходах нагору. Однією рукою вона стискала портфель, а другою мовби запихала щось у мантію.

— Як ти це зробила? — здивувався Рон.

— Що? — перепитала Герміона.

— Ти щойно була в нас за спинами, а тут раптом опинилася перед нами.

— Що? — Герміона трохи розгубилася. — Ну… просто я дещо забула й мусила вернутися. Ой! — Герміонин портфель раптом тріснув по шву. Гаррі не здивувався, адже там було напхано з десяток важезних книжок.

— Навіщо ти це все тягаєш? — запитав Рон.

— Та в мене ж он скільки предметів, — відповіла захекана Герміона. — Потримай, будь–ласка.

— Але ж… — Рон глянув на обкладинки книжок, — у нас нема сьогодні цих уроків. Лишився тільки захист від темних мистецтв.

— Ну… так, — завагалася Герміона, знову запихаючи всі книжки в портфель. — Цікаво, що буде на обід? Я вмираю з голоду, — змінила вона тему й рушила до Великої зали.

— У тебе не виникає відчуття, що Герміона щось від нас приховує? — глянув на Гаррі Рон.

* * *

Коли вони прибули на перший урок захисту від темних мистецтв, професора Люпина ще не було. Посідавши, витягли книжки, пера, пергамент, і чекали. Люпин нарешті зайшов, легенько всміхнувся і поклав на стіл свій старенький портфель. Він і далі був одягнений досить убого, але видавався не таким виснаженим, як у поїзді, ніби нарешті трохи від’ївся.

— Добрий день, — привітався він. — Прошу сховати всі підручники. Сьогодні в нас практика. Залишіть лише чарівні палички.

Учні здивовано перезирнулися і заховали все в портфелі. Вони ще ніколи не мали практичних занять із захисту від темних мистецтв, якщо не враховувати один торішній урок, коли Локарт притарабанив до класу клітку з ельфами і випустив їх на волю.

— От і добре, — сказав професор Люпин, коли всі вже були готові, — а тепер прошу за мною.

Спантеличені, але зацікавлені учні встали і вийшли слідом за професором. Він повів їх порожнім коридором, а тоді звернув за ріг. Там вони натрапили на Півза Полтерґейста, що висів у повітрі догори ногами і заліплював жуйкою замкову шпарину. Побачивши Люпина, Півз загойдав ногами і заспівав: