Гаррі Поттер і в’язень Азкабану

Вітер шаленів і не давав їм іти. Чворохкання грому заглушувало вигуки вболівальників. Гарріні окуляри заливало дощем. Як тут розгледиш того снича?

З протилежного краю поля наближалися світло–жовті гафелпафці. Капітани потисли один одному руки. Діґорі посміхнувся, а Вуд лише кивнув, мовби йому заціпило щелепи. По губах мадам Гуч Гаррі здогадався, що вона скомандувала: «На мітли!». Він витяг праву ногу з брудної баюри і закинув її на «Німбус–2000». Мадам Гуч піднесла до губ свисток. Ледь чутний звук сповістив про початок матчу. Команди зринули в повітря.

Гаррін «Німбус» здригався від вітру. За якихось п’ять хвилин Гаррі задубів і промок до нитки. Він ледве розрізняв своїх товаришів по команді, не кажучи вже про крихітного снича. Гаррі шугав сюди–туди, повз нього мигали червоні й жовті постаті. Він не мав жодного уявлення, що діється в грі — слова коментатора відносив вітер. На трибунах — суцільне море плащів і парасольок. Уже двічі його ледь не збили бладжери: дощ заливав окуляри, і він їх просто не бачив.

Гаррі втратив відчуття часу і насилу втримував мітлу. Небо потемніло, мовби ніч відібрала часточку дня. Двічі Гаррі ледве на когось не налетів — чи то партнер, чи суперник? Усі були такі мокрі, а дощ такий густий, що він ледве міг когось розрізнити…

Спалахнула блискавка, і відразу пролунав свисток мадам Гуч. Гаррі побачив крізь дощ контури Вудової постаті, що жестами веліла йому летіти до землі. Уся команда приземлилася в калюжу.

— Я взяв тайм–аут! — крикнув їм Вуд. — Усі сюди!

Вони збилися докупи на краю поля під великою парасолею. Гаррі зняв окуляри і поспіхом почав їх витирати своєю мантією.

— Який рахунок?

— Ми виграємо п’ятдесят очок, — відповів Вуд, — Швидше лови снича, бо доведеться грати до ночі.

— Я нічого в них не бачу, — Гаррі у відчаї помахав окулярами.

Тієї миті біля нього виринула Герміона. Вона накрила голову плащем і невідомо чого посміхалася.

— Я щось придумала! Давай окуляри, швиденько!

На очах у гравців Герміона ударила по окулярах чарівною паличкою, вигукнула: «Імпервіус!» і віддала їх Гаррі.

— Тепер вода їм не зашкодить! — усміхнулася вона!

Вуд ледь не кинувся її цілувати.

— Чудово! — хрипко вигукнув він, коли Герміона побігла на трибуни. — О’кей, друзі, пішли!

Герміонине закляття відразу подіяло. Гаррі, задубілий з холоду і мокрий як хлющ, тепер, принаймні, бачив. Він рішуче злетів у розбурхане небо, шукаючи очима снич. Старався уникати бладжерів і Діґорі, коли той мчав назустріч…

Знову чворохнув грім і спалахнула блискавка. Грати ставало дедалі небезпечніше, треба якнайшвидше зловити снича…

Він розвернувся, щоб знову помчати на середину поля. Ще одна блискавка осяяла трибуни, і в порожньому найвищому ряду Гаррі побачив щось таке, що примусило його забути про все. На тлі неба чітко вимальовувався силует величезного кошлатого пса.

Заціпенілі пальці Гаррі мало не випустили держак мітли, і його «Німбус» провалився на півметра вниз. Відгорнувши з очей мокре волосся, Гаррі придивився до трибун. Пес зник.

— Гаррі! — заволав у відчаї Вуд від ґрифіндорських воріт. — Гаррі! За тобою!

Гаррі роззирнувся. Седрік Діґорі мчав догори: між ними мерехтіла крихітна золота цяточка… Гаррі панічно притиснувся до мітли і гайнув на снич.

— Давай! — хрипів він до свого «Німбуса», а дощ періщив йому в обличчя. — Швидше!!!

Але раптом сталося щось незбагненне. На стадіоні запала моторошна тиша. Вітер і далі не вщухав, але перестав завивати, мовби хтось вимкнув звук. Чи, може, Гаррі зненацька оглух?

І тоді холодна хвиля жаху знову накрила й пронизала його наскрізь: внизу на полі щось рухалося…

Гаррі мимохіть відірвав погляд від снича і глянув униз. Близько сотні дементорів звели до нього свої невидимі обличчя. Його легені мовби налилися крижаною водою. І тут він знову почув, як хтось кричить… кричить просто у нього в голові… якась жінка…

«Не Гаррі, не Гаррі, тільки не Гаррі!..»

«Відійди, дурне дівчисько… Відійди негайно…»

«Не Гаррі, прошу, тільки не Гаррі… убий замість нього мене…»

Вихор білої мряки заповнював його заціпенілий мозок … Що він тут робить? Куди летить? Їй треба допомогти… її ж зараз уб’ють…

Він падав і падав у крижаному тумані.

«Не Гаррі! Прошу… помилуй його… помилуй…»