Гаррі Поттер і в’язень Азкабану

— Гаррі, ти вже бачив свистошипи? — запитав Рон, схопив його за руку і поволік до діжки з кульками. — А драглистих слимаків? А кислотну шипучку? Фред колись мені таку дав, як мені було сім років. Вона миттю пропалила мені дірку в язиці. Пам’ятаю, як мама лупцювала його мітлою. — Рон замислено глянув на коробку з кислотною шипучкою. — Думаєш, Фред скуштує тарганятини, якщо я скажу, що це такі горішки?..

Рон з Герміоною розрахувалися за ласощі, і вони, втрьох вийшли надвір. Починалася хуртовина.

Гоґсмід нагадував різдвяну листівку. Солом’яні стріхи маленьких хатин і крамничок ховалися під сніговою ковдрою. Двері були прикрашені вінками з гостролиста, а з дерев звисали гірлянди зачарованих свічок.

Гаррі не мав теплого одягу, тож тепер здригався від холоду. Вони просувалися вулицею назустріч вітру, Рон і Герміона кричали крізь шарфи:

— Це пошта…

— А там далі «Зонко»…

— Можемо зайти у Верескливу Халупу…

— Послухайте, — запропонував Рон, цокаючи зубами, — може гайнемо в «Три мітли» на маслопиво?

Кого–кого, а Гаррі не треба було вмовляти — на вітрі руки в нього геть задубіли. Друзі перейшли на протилежний бік вулиці і зайшли в невеличкий шинок.

Усередині було гамірно, тепло й накурено. Зграбна жіночка з приємним обличчям обслуговувала біля стійки компанію галасливих чаклунів.

— Це мадам Розмерта, — сказав Рон. — Я принесу напої, добре? — додав він і злегка почервонів.

Гаррі й Герміона всілися за вільним столиком у глибині кімнати між вікном та пишною різдвяною ялинкою, що стояла біля каміна. Рон повернувся з трьома пінистими кухлями гарячого маслопива.

— Веселого Різдва! — радісно підняв він свій кухоль.

Гаррі зробив великий ковток. Нічого смачнішого він досі не куштував: усе його тіло просякло теплом.

Раптом волосся йому розкуйовдив легкий протяг: хтось знову відчинив двері «Трьох мітел». Гаррі визирнув з–за свого кухля і ледь не захлинувся.

Обтрушуючи сніг, у шинок заходили професорка Макґонеґел і професор Флитвік. За ними увійшов Геґрід, заглиблений у розмову з міністром магії Корнеліусом Фаджем — огрядним чоловіком у зеленому капелюсі й плащі в тоненьку смужку.

Рон з Герміоною затулили руками Гарріну голову і заштовхали його під стіл. Розпашілий від маслопива, Гаррі стиснув порожній кухоль і дивився, як ноги вчителів і Фаджа підійшли до барної стійки, тропіки постояли і, розвернувшись, рушили просто на нього.

Десь угорі Герміона прошепотіла «Мобіліарбус!»

Різдвяна ялинка, що стояла біля їхнього столу, відірвалася на кілька сантиметрів від землі, пересунулася вбік і, заступивши їх, опустилася на підлогу вже перед столом. Визираючи з–під густих нижніх гілок, Гаррі побачив, як біля сусіднього столу засовалися стільці, а тоді почув зітхання й кахикання вчителів та міністра, що сідали за стіл.

До них одразу ж наблизилися блискучі бірюзові півчеревички на високих каблучках.

— Маленька гірська вода, — сказав жіночий голос.

— Це мені, — відповіла професорка Макґонеґел.

— Чотири кухлі гарячої медовухи…

— О, дєкую, Розмерто, — озвався Геґрід.

— Содова з вишневим сиропом і парасолькою.

— Ммм! — прицмокнув губами професор Флитвік.

— А для вас порічковий ром, пане міністре.

— Дякую, люба Розмерто, — відгукнувся Фаджів голос. — Приємно бачити тебе знову, мушу зізнатися. Може, теж з нами вип’єш? Прошу, приєднуйся…

— Дуже вам дякую, пане міністре.

Гаррі бачив, як блискучі каблучки поцокотіли геть, а потім повернулися назад. Гаррі здавалося, що його серце калатало мало не в горлі. Як він не подумав, що в учителів сьогодні також останні вихідні в семестрі? Цікаво, скільки вони збираються тут сидіти? Йому ж іще треба дістатися до «Медових руць», якщо він хоче вчасно повернутися до школи… Біля нього нервово сіпнула ногою Герміона.

— То що привело вас у наші хащі, пане міністре? — пролунав голос мадам Розмерти.

Гаррі побачив, як Фаджеві сідниці засовалися на стільці, наче він перевіряв, чи ніхто не підслуховує.

— Що ж іще, моя люба, як не Сіріус Блек? — ледь чутно відповів Фадж. — Ти ж, мабуть, чула, що сталося в школі на Гелловін?

— Та різні чутки доходили, — зізналася мадам Розмерта.

— Геґріде, ти що, розпатякав усе на цілий шинок? — роздратовано мовила професорка Макґонеґел.

— Пане міністре, ви вважаєте, що Блек і досі десь тут? — прошепотіла мадам Розмерта.