Гаррі Поттер і келих вогню

Але Гаррі дав знак рукою, щоб Сіріус замовк. Серце в грудях несамовито закалатало. Він почув, як хтось спускається гвинтовими сходами у нього за спиною.

— Тікай! — прошипів він Сіріусові. — Тікай! Сюди хтось іде!

Гаррі скочив на ноги, затуляючи камін. Якби хтось побачив у стінах Гоґвортсу Сіріусове обличчя — зчинився б неймовірний галас… втрутилося б міністерство… його, Гаррі, допитували б, де перебуває Сіріус…

Гаррі почув легенький ляскіт у каміні за спиною і зрозумів, що Сіріус зник. Глянув на підніжжя гвинтових сходів. Хто це вирішив прогулятися о першій ночі і не дав Сіріусові договорити, як проскочити повз дракона?

Це був Рон. Одягнутий у свою темно–бордову піжаму він зупинився, побачивши в кімнаті Гаррі, і роззирнувся довкола.

— З ким це ти розмовляв? — поцікавився він.

— А тобі що до того? — огризнувся Гаррі. — Чого ти тут бродиш так пізно?

— Просто хотів знати, де ти… — знизав плечима Рон. — Нічого. Вже йду назад.

— Захотів тут повинюхувати? — крикнув Гаррі. Він розумів, що Рон не мав жодного уявлення, що тут було, що він прийшов не зумисно, але Гаррі було байдуже — в цю мить він ненавидів усе, пов’язане з Роном, разом з його босими ногами під короткими холошами піжами.

— Пробач, — почервонів зі злості Рон. — Як це я не подумав, що тобі не можна заважати? Можеш і далі собі готуватися до наступного інтерв’ю.

Гаррі схопив значок «ПОТТЕР–СУПЕРСМЕРДОТТЕР» і з усієї сили кинув його через кімнату. Значок влучив Ронові в чоло й відлетів.

— Так тобі й треба! — вигукнув Гаррі. — Начепиш собі у вівторок. Якщо пощастить, то й шрам на лобі матимеш! Ти ж би хотів, так?

І він пішов до сходів. Він чекав, що Рон його зупинить, волів навіть, щоб Рон його вдарив, але Рон мовчки стояв у своїй короткуватій піжамі. Гаррі вилетів сходами нагору, а тоді ще довго лежав на ліжку й не спав, киплячи зі злості, і не чув, коли Рон повернувся до спальні.

Розділ двадцятий

ПЕРШЕ ЗАВДАННЯ

У неділю вранці Гаррі прокинувся й почав одягатися так неуважно, що не зразу помітив, що замість шкарпетки намагається натягти на ногу мантію. Коли він нарешті прилаштував свій одяг до відповідних частин тіла, то побіг на пошуки Герміони. Знайшов її у Великій залі за ґрифіндорським столом, де вона снідала разом з Джіні. Від їжі Гаррі нудило, тож він зачекав, коли Герміона проковтне останню ложку каші, а тоді потягнув її за собою надвір прогулятися. Поки вони гуляли понад озером, він розповів їй про драконів і про розмову з Сіріусом.

Хоч Герміону й стривожило Сіріусове попередження щодо Каркарофа, проте вона вважала, що дракони значно небезпечніші.

— Головне, щоб до вечора у вівторок ти лишився живий, — сказала вона розпачливо, — а вже тоді візьмемося за Каркарофа.

Вони тричі обійшли довкола озера, намагаючись угадати, яке ж таке просте закляття може вгамувати дракона. Нічого їм не спало на думку, тож вони подалися до бібліотеки. Гаррі зібрав там усі можливі книжки про драконів, і вони разом почали переглядати цілий стос цих томів.

— Обтинання пазурів чарами… лікування лускової гнилі… це не для нас, це для геґрідоподібних психів, що переживають за їхнє здоров’я…

— Драконів надзвичайно важко вбити — через стародавні чари, якими просякнута їхня груба шкура. Крізь цей подвійний захист можуть пробитися лише найпотужніші закляття… але ж Сіріус казав, що вистачить і простого…

— То пошукаємо в книжках з простими закляттями, — вирішив Гаррі, пожбуривши вбік «Чоловіків, які занадто любили драконів».

Він повернувся до стола зі стосом книжок заклять і почав їх гортати, а Герміона безперестанку йому торочила на вухо:

— Є обмінні закляття… але що там міняти? Хіба що замінити драконові ікла на карамельки, щоб був не такий небезпечний… та біда в тому, як пише та книжка, що крізь драконячу шкуру не пробитися… я б запропонувала трансфігурацію, але ж воно таке велике — нема на що й надіятися. Сумніваюся, що навіть професорка Макґонеґел… хіба що ти накладеш закляття на себе самого. Щоб мати додаткову силу. Але ці закляття дуже непрості. Тобто, ми їх ще навіть не проходили. Я про них знаю лише тому, що для СОВ переглядала протоколи практичних робіт…

— Герміоно, — процідив Гаррі крізь зуби, — будь ласка, помовч хоч хвилину. Я пробую зосередитись.

Та коли Герміона замовкла, голова в Гаррі заповнилася якимось суцільним дзижчанням, і це аж ніяк не сприяло зосередженню. Він безнадійно втупився в перелік «Загальних заклять для заклопотаних і закомплексованих»: миттєве зняття скальпу… але ж дракони не мають волосся… перчений подих… це, мабуть, лише посилить вогонь з драконячої пащі… ороговілий язик… ще чого! — додати ворогові зброї…