Гаррі Поттер і келих вогню

— Геґріде, їй потрібен новий підхід, — з мудрим виглядом пояснив Рон, облущуючи саламандрячі яйця. — Треба було сказати, що Гаррі — чокнутий злочинець!

— Але ж се не так! — Геґрід був щиро вражений.

— Їй би треба було взяти інтерв’ю у Снейпа, — похмуро сказав Гаррі. — Він втамував би її спрагу на сто відсотків: «З найпершого дня у школі Поттер уперто порушував правила…»

— Він так казав? — спитав Геґрід, доки Рон з Герміоною сміялися. — Може, ти й порушив якісь правила, Гаррі, але ж ти файний хлопець!

— Геґріде, ми жартуємо, — усміхнувся Гаррі.

— Геґріде, а ти прийдеш на Різдвяний бал? — поцікавився Рон.

— Може, й зазирну, — хрипко відповів Геґрід. — Має бути файно, як мені си видає. Ти меш відкривати вечір — так, Гаррі? То кого ти си вибрав?

— Поки що нікого, — відповів Гаррі, відчуваючи, що знову червоніє. Геґрід не продовжив теми.

Останній тиждень перед Різдвом ставав дедалі бурхливішим. Скрізь ширилися чутки про Святковий бал, хоч Гаррі половині з них і не вірив — наприклад, що Дамблдор придбав у мадам Розмерти вісімсот діжок хмільної медовухи. Зате схоже було на правду, що він запросив на танці «Фатальних сестер». Гаррі не знав, хто такі чи що таке ті «Фатальні сестри», бо ніколи не мав чаклунського радіо. Однак, судячи з шаленого захвату тих, хто виріс, слухаючи ЧРМ (Чаклунську радіомережу), то була дуже популярна група.

Деякі вчителі, такі, як крихітний професор Флитвік, уже й не намагалися чогось навчити на своїх уроках, адже було очевидно, що думками учні перебувають деінде. У середу він навіть дозволив їм на своєму уроці гратися, а сам обговорював з Гаррі його бездоганне замовляння–викликання на першому завданні Тричаклунського турніру. Інші вчителі не були такі великодушні. Професора Бінса, наприклад, від хронології повстань ґоблінів не відірвала б навіть власна смерть — що вже казати про таку «дрібничку», як Різдвяний бал. Просто дивовижно, як він умів перетворити описи кривавих і жорстоких ґоблінських бунтів на занудство, чимось схоже на звіти Персі про товщину казанів. Професори Макґонеґел та Муді завантажували їх до останньої секунди занять, а Снейп скоріше усиновив би Гаррі, ніж дозволив би на своїх уроках гратися. З відразою поглипуючи на клас, він повідомив, що на останньому уроці півріччя дасть контрольну з протиотрут.

— Що за паскудний тип! — з гіркотою сказав Рон того вечора у ґрифіндорській вітальні. — В останній день давати контрольну! Пересобачити останні години року!

— Щось не схоже, що ти перевтомлюєшся, — зиркнула Герміона поверх свого зошита з «Зілля й настійок». Рон захопився побудовою замку з вибухових карт. Це було набагато цікавіше, ніж робити те саме зі звичайних маґлівських, адже ця розвага будь–якої миті могла несподівано закінчитися.

— Це ж Різдво, Герміоно, — ліниво сказав Гаррі.

Він сидів у кріслі біля каміна і вдесяте перечитував «Літаючи з «Гарматами».

Герміона суворо глянула й на нього:

— Гаррі, я думала, що хоч ти робиш щось корисне, навіть якщо не вчиш протиотрути!

— Наприклад? — спитав Гаррі, спостерігаючи, як Джо Дженкінс із «Гармат» метнув бладжера в напрямку загонича «Кажанів з Проклятого замку».

— Яйце! — прошипіла Герміона.

— Та ну, Герміоно, до двадцять четвертого лютого ще далеко, — сказав Гаррі.

Він тримав яйце у валізі і не заглядав у нього з часу святкового вечора після першого завдання. Зрештою, залишалося цілих два з половиною місяці, щоб дізнатися, що означають усі ті пронизливі завивання.

— Та на це ж може піти цілий тиждень! — обурилася Герміона. — Ти будеш наче ідіот, якщо всі знатимуть, яке наступне завдання, а ти — ні!

— Дай йому спокій, Герміоно, Гаррі заслужив відпочинок, — сказав Рон. Він якраз розмістив дві останні карти на вершечку замку, і цілісінька споруда вибухнула, обсмаливши йому брови.

— Прикольно виглядаєш, Рон… Пасуватимеш до своєї святкової мантії.

Це були Фред і Джордж. Вони підсіли за стіл до Гаррі, Рона та Герміони, якраз коли Рон визначав, наскільки серйозні його ушкодження.

— Рон, позичиш Левконію? — спитав Джордж.

— Ні, бо її зараз нема — полетіла з листом, — сказав Рон. — А що?

— Джордж хотів запросити її на бал, — саркастично кинув Фред.

— Нам треба відправити листа, йолопе, — сказав Джордж.

— І кому ж це ви пишете? — спитав Рон.

— Не пхай свого носа до чужого проса, бо я ще й його присмалю, — погрозливо замахав чарівною паличкою Фред. — То ви вже знайшли собі дівчат на бал?