Гаррі Поттер і келих вогню

Сіріус широко позіхнув і потер запалі очі.

— Котра година?

Гаррі зиркнув на годинник, але згадав, що той зупинився ще на дні озера.

— Пів на четверту, — сказала Герміона.

— Вам уже пора вертатися, — сказав Сіріус, зводячись на ноги. — І послухай… — особливо пильно глянув він на Гаррі, — тобі не треба часто зникати зі школи, щоб зі мною побачитися. Краще шли мені записки. Я й далі хочу знати про все незвичайне. Та нізащо не виходь з Гоґвортсу без дозволу, бо цим даси кому–небудь ідеальний шанс на тебе напасти.

— Досі ніхто не пробував на мене нападати, крім дракона та кількох ґринділів, — сказав Гаррі.

Сіріус кинув на нього сердитий погляд.

— Байдуже… Спокійно дихати я зможу лише тоді, як закінчиться Турнір — тобто не раніше червня. І не забувайте, якщо будете розмовляти про мене між собою, то називайте мене Сопуном. Домовились?

Він простяг Гаррі пляшку й серветку, в яку була загорнута їжа, і підійшов до Бакбика, щоб поплескати його на прощання.

— Проведу вас аж до села, — сказав Сіріус, — може, вкраду ще одну газету.

Перед тим, як вони вийшли з печери, він перекинувся на великого чорного пса. Схилом гори компанія спустилася донизу. Біля перелазу Сіріус дозволив кожному з них погладити себе по голові, а відтак повернувся й побіг сільською околицею.

Гаррі, Рон та Герміона повернулися в Гоґсмід, а звідтіля подалися до Гоґвортсу.

— Цікаво, чи Персі знає всі оті речі про Кравча? — міркував уголос Рон, поки вони йшли дорогою до замку. — Та йому, мабуть, байдуже… напевно, він через це ще більше захоплювався б Кравчем. Персі любить закони і тому скаже, що Кравч відмовився їх порушувати навіть заради рідного сина.

— Персі нізащо не віддав би дементорам когось зі своєї родини, — суворо сказала Герміона.

— Не знаю, — засумнівався Рон. — Якби він подумав, що ми стоїмо на заваді його кар’єрі… Персі дуже честолюбний…

Вони піднялися сходами до вестибюлю. З Великої зали долинали заманливі запахи обіду.

— Бідний старий Сопун, — сказав Рон, принюхуючись. — Мабуть, він тебе, Гаррі, дуже любить… Уяви собі — харчуватися щурами.

Розділ двадцять восьмий

БОЖЕВІЛЛЯ МІСТЕРА КРАВЧА

У неділю по сніданку Гаррі, Рон та Герміона піднялися до соварні, щоб за порадою Сіріуса відіслати листа Персі: спитати, чи не бачився він останнім часом з містером Кравчем? Листа доручили Гедвізі, бо вона давно вже не мала роботи. Провівши сову поглядами, друзі зійшли до кухні, щоб подарувати Добі шкарпетки.

Ельфи–домовики зустріли їх радісно й привітно, примудряючись одночасно кланятися, робити реверанси і заварювати для гостей чай. Добі не тямився від захвату.

— Гаррі Поттер до Добі занадто добрий! — пищав він, витираючи зі своїх величезних очей рясні сльози.

— Добі, тими зяброростями ти врятував мені життя, — із вдячністю сказав Гаррі.

— Чи можна мені ще кілька тістечок? — звернувся Рон до сяючих ельфів.

— Ти щойно снідав! — обурилася Герміона.

Та четверо ельфів уже несли до них чималий срібний таріль з тістечками.

— Треба відіслати їжі Сопунові, — пробурмотів Гаррі.

— Добра думка, — підтримав Рон. — Дамо Леву роботу. Ви принесете ще трохи харчів, правда? — спитав він ельфів. Ті радісно закивали й заметушилися.

— Добі, а де Вінкі? — поцікавилася Герміона, оглядаючи кухню.

— Вінкі біля каміна, панночко, — тихо відповів Добі, і його вуха сумно обвисли.

— О Боже! — вигукнула Герміона, помітивши Вінкі. Гаррі теж поглянув на камін. Вінкі сиділа на тому самому ослінчику, що й минулого разу, але тепер вона була така бруднюча, що ледве вирізнялася на тлі закопченої цегли каміна. Одяг на ній був подертий і давно не праний. У руці вона стискала пляшку маслопива й погойдувалася на ослінчику, втупившись у вогонь. Раз чи двічі ельфиня голосно гикнула.

— Вінкі дійшла до шести пляшок на день, — скрушно прошепотів Добі.

— Це ж не дуже міцний напій, — сказав Гаррі.

Та Добі похитав головою:

— Для ельфів–домовиків дуже міцний, паничу..

Вінкі знову гикнула. Ельфи, котрі принесли тістечка, повернулися до своєї роботи і час від часу кидали на неї несхвальні погляди.

— Вінкі чахне, паничу Гаррі Поттер, — сумно прошепотів Добі. — Вінкі хоче додому. Вона й далі думає, що містер Кравч — її господар, паничу. Добі ніяк не може переконати її, що тепер господарем став професор Дамблдор.