Гаррі Поттер і келих вогню

— Містер Кравч? — перепитав Персі, кам’яне обличчя якого враз оживилося. — Та він знає понад двісті мов! Русальську, абракадабрську, трольську…

— Трольську знає кожен дурень, — скривився Фред, — подумаєш — лише ставай дибки й гарчи.

Персі люто зиркнув на Фреда і щосили задмухав на вогонь, щоб вода в чайнику закипіла знов.

— Лудо, а чи чути щось від Берти Джоркінз? — запитав містер Візлі, коли Беґмен сів біля них на траву.

— Нічогісінько, — недбало випалив Беґмен. — Та дідько її не вхопить. Біда з тією Бертою… пам’ять дірява, наче казан. Ніколи не знає, куди її занесе. Десь заблукала, можеш мені повірити. Приплентається на службу аж у жовтні, думаючи, що й досі ще липень.

— А ти не вважаєш, що треба когось по неї послати? — невпевнено запитав містер Візлі, а Персі подав Беґмену чай.

— Барті Кравч мені також про це торочить, — невинно округлив очі Беґмен, — але ми зараз просто не маємо вільних людей. О, про вовка промовка! Барті!

Біля їхнього вогнища явився чаклун. Він разюче відрізнявся від Лудо Беґмена, що розвалився на траві у своїй старій мантії з осою на грудях. Барті Кравч був стриманий і підтягнутий чоловік старшого віку, одягнений у бездоганний костюм з краваткою. Проділ у його короткому сивому волоссі був неприродно рівний, а схожі на зубну щітку вузенькі вусики були мовби підрівняні під лінійку. Черевики аж сяяли. Гаррі відразу збагнув, чому Персі його обожнював. Персі вірив у неухильне дотримання правил, а містер Кравч так ретельно виконав настанову про маґлівський одяг, що його можна було сплутати з менеджером банку. Гаррі сумнівався, що навіть дядько Вернон розпізнав би, хто він такий насправді.

— Сідай отут на травичку, Барті, — весело запропонував йому Лудо, поплескуючи долонею по землі.

— Ні, Лудо, дякую, — трохи нетерпляче відповів Кравч. — Я скрізь тебе шукаю. Болгари наполягають, щоб ми поставили у Верхній ложі дванадцять додаткових стільців.

— Ага–а! То он чого вони хочуть! — сказав Беґмен. — А я думав, що той тип велить мені «сквацять податкових тільців». Дикий акцент.

— Містере Кравч! — схвильовано звернувся Персі, схилившись перед ним у поклоні так, що став схожий на горбаня. — Чи не бажаєте чаю?

— О, — дещо здивовано глянув на Персі містер Кравч. — Так… дякую, Везербі.

Фред і Джордж пирхнули зі сміху. У Персі почервоніли вуха, й він заходився порядкувати коло чайника.

— О, Артуре, з тобою я теж хотів би поговорити, — сказав містер Кравч і пильно подивився на містера Візлі. — Алі Башир дуже злий. Хоче розмовляти з тобою про ембарго на летючі килими.

Містер Візлі важко зітхнув. — Я ж на тому тижні надіслав сову. Я ж йому сотні разів пояснював, що реєстром заборонених чаклунських предметів килими визначено, як маґлівські вироби. Та хіба він колись слухає?

— Не слухає, — погодився містер Кравч, беручи в Персі чашку. — Йому аж горить, щоб експортувати їх сюди.

— Але ж вони ніколи не замінять у Британії мітли, чи не так? — здивувався Беґмен.

— Алі вважає, що на ринку існує ніша для родинних засобів пересування, — пояснив містер Кравч. — Пригадую, мій дід мав килим Аксмінстерської фабрики — ручна робота, вміщав дванадцять пасажирів… але то, звісно, було ще до заборони килимів.

Він це сказав так, щоб ні в кого не лишилося сумнівів, що його предки сумлінно виконували закон.

— То як там, Барті, роботи багато? — жваво поцікавився Беґмен.

— Дуже, — сухо відповів містер Кравч. — Розмістити летиключі на всіх п’яти континентах було непросто.

— Ви, мабуть, будете щасливі, коли це все закінчиться? — припустив містер Візлі.

Лудо Беґмен ошелешено глянув на нього. — Щасливі?! Та мені вже давно не було так весело, як зараз… Але ми, Барті, ще не все зробили, правда? Нам ще багато чого треба організувати, ге?

Містер Кравч здивовано підняв брови. — Ми ж домовлялися не робити ніяких оголошень, поки всі деталі…

— Ох, ці деталі! — махнув рукою Беґмен, ніби відганяв комарів. — Вони ж підписали, правда? Вони ж погодилися, скажи? Та ці дітлахи і так незабаром про все довідаються. Це ж відбувається в Гоґвортсі…

— Лудо, нам треба зустрітися з болгарами, — різко урвав Беґмена містер Кравч. — Дякую за чай, Везербі.

Він віддав Персі недопитий чай і зачекав, поки встане Лудо. Беґмен важко звівся на ноги, досьорбуючи останні краплі чаю. В кишенях у нього весело бряжчали монети.