Гаррі Поттер і келих вогню

— Так? — глянув на неї Муді.

— Авада Кедавра, — прошепотіла Герміона.

Рон і ще кілька учнів стривожено зиркнули на неї.

— Ага, — вимовив Муді, і ще одна ледве помітна усмішка викривила його спотворене обличчя. — Останнє і найгірше. Авада Кедавра… Смертельне закляття.

Він запхав руку в скляну банку, і третій павук, немовби відчуваючи, що саме йому загрожує, несамовито заметався по дну, уникаючи пальців Муді, але той його таки впіймав і поклав на стіл. Павук, мов скажений, кинувся тікати.

Муді підняв чарівну паличку, і Гаррі зненацька охопило погане передчуття.

— Авада Кедавра! — заревів Муді.

Спалахнуло сліпуче зелене сяйво, і щось велике й невидиме прошипіло крізь повітря. Павук миттєво перевернувся на спину і здох, не зазнавши жодного явного ушкодження. Деякі дівчата ледве стримали крик. Рон відсахнувся й мало не впав зі стільця, коли застигле павуче тільце ковзнуло по столу до нього.

Муді змів дохлого павука зі столу на підлогу.

— Нічого доброго, — сказав він спокійно. — Нічого приємного. І не існує протизакляття. Його нічим не здолати. Відома лише одна особа, що вижила після цього закляття, і ось вона сидить переді мною.

Гаррі відчув, що червоніє, коли очі Муді (обидва!) вп’ялися в його очі. Усі учні теж повернулися до нього. Гаррі втупився в порожню класну дошку, ніби там було щось цікаве, хоч насправді її навіть не бачив…

То он як загинули його батьки… точнісінько, як оцей павук. Вони теж не зазнали жодних ушкоджень? Теж побачили тільки спалах зеленого сяйва й почули шипіння стрімкої смерті перед тим, як життя вислизнуло з їхніх тіл?

Гаррі постійно уявляв собі смерть батьків ось уже три роки, відколи довідався, що їх убили, відколи дізнався, що сталося тієї ночі — як Червохвіст зрадив батьків, підказавши Волдемортові, де вони переховуються, і як той прибув до їхнього будинку. Як Волдеморт спочатку вбив Гарріного батька. Як Джеймс Поттер намагався його затримати, гукаючи дружині, щоб хапала Гаррі й мерщій тікала… як Волдеморт нахилився до Лілі Поттер і наказав їй відсунутися, щоб він міг убити Гаррі… як вона благала вбити замість сина її саму, і затуляла його своїм тілом… отож Волдеморт убив її теж, а тоді націлив чарівну паличку на Гаррі…

Гаррі знав усі ці деталі, бо чув голоси батьків, коли змагався торік з дементорами — адже дементори змушували своїх жертв переживати наяву найгірші спогади їхнього життя і безсило тонути у власному відчаї…

Муді заговорив знову, його голос долинав до Гаррі ніби здалеку. Довелося зробити велике зусилля, щоб повернутися в реальний світ і слухати, що говорить Муці.

— Авада Кедавра — це закляття, яке мусить спиратися на могутню магію. Ви можете скласти докупи всі свої чарівні палички, спрямувати їх на мене і промовити ці слова, але мені нічого не станеться, хіба що кров з носа потече. Та це не має значення. Я тут не для того, щоб навчати вас, як виконувати це закляття.

Але якщо до нього не існує протизакляття, то навіщо я вам його показав? Бо ви повинні знати. Повинні розуміти, що може статися найгірше. І розуміти, що краще не потрапляти в ситуації, коли це закляття може пролунати. ПОСТІЙНА ПИЛЬНІСТЬ! — заревів він, і учні знову аж підскочили.

— Отож… ці три закляття — Авада Кедавра, Імперіус та Круціатус — називаються непрощенними. Достатньо накласти бодай одне з них на будь–яку людську істоту — і вас довічно ув’язнять в Азкабані. Ось що вам може загрожувати. Ось із чим я повинен навчити вас боротися. Ви маєте бути напоготові. Маєте бути у всеозброєнні. Та найголовніше — ви маєте виробити повсякчасну, щосекундну пильність. Приготуйте пера… записуйте…

Решту уроку вони занотовували все, що стосувалося непрощенних заклять. До самого дзвінка ніхто не промовив ні слова. Та коли Муді їх відпустив, і всі вийшли з класу, розмови ринули, мов злива. Більшість учнів про закляття говорили з трепетом: «Ти бачив, як він засмикався?»; «…а тоді він його прикінчив… раз — і нема!»

Гаррі бачив, що вони обговорюють урок, ніби якесь захоплююче видовище. Він же не знаходив у ньому нічого привабливого. Герміона, здавалося, теж.

— Швидше! — напружено кинула вона Гаррі й Ронові.

— Що, знов у ту кляту бібліотеку? — запротестував Рон.

— Ні, — коротко відказала Герміона, показуючи на бічний коридор. — До Невіла.

Невіл пройшов половину коридору і став, широко розплющеними очима втупившись у кам’яну стіну. Він мав той самий нажаханий вигляд, що з’явився в нього, коли Муді продемонстрував закляття «Круціатус».