Гаррі Поттер і Орден Фенікса

— О, тобі ніхто не сказав? Це будинок моїх батьків, — пояснив Сіріус. — А я — останній з роду Блеків, тож тепер він мій. Я запропонував Дамблдорові влаштувати тут штаб–квартиру — це, мабуть, єдине, що я можу зробити корисного.

Гаррі сподівався привітнішої зустрічі, тож його вразила гіркота й суворість Сіріусового голосу.

Він спустився сходами слідом за хрещеним батьком і опинився в розташованій у підвалі кухні. Там було не набагато світліше, ніжу коридорі. Нетиньковані кам’яні стіни навіювали думки про печеру. В її дальньому кінці, освітлюючи приміщення, палав великий камін. Дим з люльок клубочився, мов на полі бою, і крізь нього проглядали загрозливі обриси підвішених до темної стелі важких залізних баняків та сковорідок. Кухня була заставлена стільцями, що лишилися після зборів, а в центрі стояв довгий дерев’яний стіл, захаращений сувоями пергаменту, келихами, порожніми пляшками з–під вина та ще купою якогось лахміття.

В кінці столу, притулившись головами, тихенько розмовляли містер Візлі та його найстарший син Вілл. Місіс Візлі прокашлялася. Її чоловік — худий лисуватий рудий чаклун у рогових окулярах — озирнувся й зірвався на ноги.

— Гаррі! — вигукнув містер Візлі, підбігаючи до нього й енергійно тиснучи руку. — Радий тебе бачити!

Краєм ока Гаррі помітив як Вілл, з довгим волоссям, зібраним у хвостик на потилиці, поспіхом згортає якийсь пергамент.

— Нормально долетів, Гаррі? — поцікавився Білл, намагаючись ухопити дванадцять сувоїв одночасно. — Дикозор не примусив вас летіти через Ґренландію?

— Намагався, — відповіла Тонкс, підійшовши, щоб допомогти Біллові, й відразу перекинула на пергамент свічку. — Ой… вибач…

— Почекай, люба, — роздратовано звеліла місіс Візлі і врятувала пергамент помахом чарівної палички.

У світлі сяйва, викликаного чарами місіс Візлі, Гаррі помітив, що на пергаменті наче був план якоїсь будівлі.

Місіс Візлі, зауваживши, куди він дивиться, схопила план і упхнула його Біллові поверх інших сувоїв.

— Після зборів треба одразу прибирати все зі столу, — буркнула вона й кинулася до старезного буфета, звідки почала діставати тарілки.

Білл витяг чарівну паличку, пробурмотів «Еванеско!» — і всі сувої щезли.

— Сідай, Гаррі, — запросив його Сіріус. — Ти вже знаєш Манданґуса?

Те, що Гаррі сприйняв за купу лахміття, протяжно захропіло й здригнулося.

— Шо таке, хто мене кликав? — сонно пробелькотів Манданґус. — Я згоден з Сіріусом… — Він підняв угору бруднющу руку, ніби голосуючи, а його мішкуваті запалені очі ніяк не могли сфокусуватися.

Джіні захихотіла.

— Данґ, збори вже закінчилися, — сказав Сіріус, а всі тим часом розмістилися за столом. — Приїхав Гаррі.

— Га? — Манданґус сумно поглянув на Гаррі крізь свої розкуйовджені руді патли. — Шоб я луснув, це ж він. Так… Ну, шо там, Гаррі, все нормально?

— Так, — відповів Гаррі.

Манданґус нервово понишпорив у кишенях, не відводячи погляду від Гаррі, і витяг брудну чорну люльку. Запхав у рот, запалив чарівною паличкою і глибоко затягся. За мить його огорнула хмара зеленкуватого диму. — То я вибачаюся, — прохрипів голос з тієї смердючої хмари.

— Востаннє попереджаю, Манданґусе, — крикнула місіс Візлі, — може, ти перестанеш нарешті смалити в кухні, а надто, коли ми сідаємо їсти!

— Шо? — перепитав Манданґус. — Ага. Вибачаюся, Молі. Манданґус запхав люльку в кишеню, і димова хмара розвіялась, але їдкий запах горілих шкарпеток залишився.

— Якщо хочете повечеряти ще до півночі, то прошу мені допомогти, — звернулася до присутніх місіс Візлі. — Ні, любий Гаррі, не вставай, ти мав довгеньку подорож.

— Що робити, Молі? — з готовністю поцікавилася Тонкс. Місіс Візлі завагалася, з недовірою поглядаючи на неї. — Е–е… ні… Тонкс, ти теж відпочинь, ти й так натомилася.

— Ні–ні, я хочу допомогти! — радісно вигукнула Тонкс, кинувшись до буфета, з якого Джіні витягала начиння, і тут–таки перевернула стільця.

Невдовзі кілька важких ножів самі різали м’ясо й овочі під наглядом містера Візлі. Місіс Візлі щось помішувала в казані, що висів над вогнем, а інші чарівники виймали з буфета тарілки, келихи й харчі. Гаррі сидів за столом разом з Сіріусом і Манданґусом, що й далі скорботно поглипував на нього.

— Бачив після того стару Фіґі? — поцікавився він.

— Ні, — відповів Гаррі, — нікого не бачив.