Команда "Синьої чайки"

— Хлопці, не піддавайтеся! Я вмираю… Але ви свого доможетесь, я вірю!..

Іво клякнув поруч Анте, взяв у руки його голову.

— Іво, в каюті, у моїй скриньці… там усе записано… — прошептав, захлинаючись, Анте, й з горла йому хлюнула кров.

Анте не стало.

Хлопці зайшлися відчайдушним плачем. Помер їхній щирий друг, їхній добрий вчитель і напутник! Людина, яка допомогла їм стати справжніми рибалками й моряками…

Але як же поховати бідолаху? Кинути в море? Так, вони віддадуть його морю. Біля моря Анте народився, на морі збігло його життя, море повернуло йому мир і спокій!

Хлопці не спали цілу ніч. Повіяв студений вітер, довелося підняти велике вітрило, вимкнули мотор, і «Чайка», трохи припавши на один бік, помчала по спіненій хвилями безмежній рівнині.

А коли наступного ранку в усій своїй красі зійшло нежарке зимове сонце, хлопці винесли на палубу зашите в парусину тіло свого старшого друга.

Вони поклали його на широку дошку, перенесли на корму й прив'язали до дошки важкі залізні бруси… Глухо сплеснули хвилі, й море назавжди поглинуло їхнього вчителя і друга. Тужливо стогне вітер у снастях, лопоче вимпел на щоглі, та піняста смуга, звиваючись, біжить за кормою «Синьої чайки».

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

розповідає про відчайдушну боротьбу команди «Синьої чайки» з оскаженілим морем

Рідні береги були близько. На обрії уже забовваніли перші знайомі острови, коли чудова сонячна днина нагло змінилася пронизливою холоднечею. По небосхилу простяглися пасма довгастих сірих хмарин, неначе пройшовся по небесній блакиті величезний брудний квач. «Чайка» відчула на собі перші напади бурі. Хлопці підв'язали вітрила й ввімкнули мотор. Поверхня моря була й досі гладенька, лише де-не-де вітер зривав над нею дрібнесенький водяний пилок. З настанням ночі знялася хвиля, вона зростала щохвилини, й «Чайку» починало кидати по розбурханім морі.

Ніхто з хлопців не спав. Але Іва негода не лякала. «Чайка» зі своїм потужним, на вісімдесят кінських сил, мотором за іграшки долала хвилі. Проте щойно він присвітив ліхтар у каюті, як прибіг Міхаел і повідомив:

— Кінчається пальне…

Іво здригнувся. Що ж то буде, як серед цього розбурханого моря раптом зупиниться мотор? Вітрила підняти не можна — буря миттю їх пошматує, і тоді корабель безпорадно гойдатиметься на хвилях, наче яка шкаралупка.

Хлопці вибігли на палубу. Весь бак було вкрито піною хвиль, що люто набігали на ніс корабля. Мотор серед цієї знавіснілої бурі дуднів чітко, але якось сумно. Проте хлопці — тепер уже досвідчені моряки, буря їх не лякає, а «Синя чайка»—міцний і потужний корабель, який може подолати куди більшу хвилю.

Корабель наближався до рідного острова. Завтра надвечір хлопці будуть удома! Як вони чекали цього побачення! Протягом останніх днів плавби в хлопців тільки й розмов було, що про домівку, а нетерплячка їхня зростала щохвилини.

Іво повернувся в каюту й заходився біля карти. Він обвів пальцем увесь маршрут, пройдений «Чайкою», й за допомогою лінійки та олівця приблизно визначив місцеположення корабля. Неподалік корабля має бути невеличкий острівець, до якого години три ходи. То найближче пристановище. У мореплавному довідникові міст та островів Іво прочитав, що острів той має назву Врач, що він ненаселений, але на ньому є маяк і невеличка пристань. На острові можна дістати питної води.

Іво знову зійшов на палубу й повернув штурвал. Мотор глухо гуркотів серед стогону бурі. Холоднеча була така, що мокрі снасті бралися кригою. «Чайка» впевнено розтинала хвилю. Вітрила добре закріплені, аби тільки мотор дотягнув до острова!

Аж раптом мотор замовк! Іво кинувся на корму, але Міхаел розгублено повів:

— Нічим не зарадиш! Ані краплини пального!..

Іво присів коло мотора — на якусь мить він таки розгубився. «Чайка» одразу ж перетворилася на безпомічну іграшку, віддану на поталу штормові, який з небаченою силою лютував над морем. Крізь ревище бурі чути було, як тріщать міцні борти корабля, здавалося, ніби вони ось-ось ^розваляться. Під нападами крижаного вітру гнулися щогли и стогнали снасті.

Але найстрашніше було те, що ураган навально гонив «Чайку» до скелястого берега, де не було ніякої змоги причалити. Якщо хвилі кинуть «Чайку» на скелі, вона розколеться, мов горіх. І це майже на порозі домівки!

Але тут Іво похапки виніс із каюти невеличку скриню й відчинив її.