Пригоди Грицька Половинки

— А право на труд? — вигукнула баба. — Стаття сорокова.

— То для дорослих. А я дитина. І взагалі.

— Еге ж!.. Дитина!.. А подивись же круг себе на дітей. Той — юний садівник. Той — юний зоотехнік. Той — механізатор. Той… А як гарненько одробляють діти п'яту трудову чверть. Га? А Стьопа Романенко так у Москву їде на Всесоюзний зліт трудових школярів. Ото діти! А ти…

— То старшокласники. А я ще малий.

— Малий! Як щось інше, то великий. «Не вчіть мене, бабо, я уже дорослий!» А як… Дожилися… Чужа дитина у дворі прибирає.

— Хай, як їй подобається. Кому що! Хто все життя у гною бабрається, свинарники чистить… А хто подвиги робить — у космос злітає, на дот кидається, потопаючих рятує… Та що там балакать! Що ви у подвигах тямите? І взагалі…

— Та… — несподівано почала Свєта, але Петякантроп одразу цикнув на неї.

— Цить! Тебе не питають.

— І взагалі… — махнув на неї Чайник.

— Але ж… — почала баба, та Чайник не дав їй закінчити.

— У нас свобода вибору професії. От! Я, може, космонавтом збираюся бути, а не…

— Ото спершу наносиш води, нарубаєш дров, прибереш у дворі, а тоді будеш собі космонавтом. Все! — рішуче сказала баба. — І на цьому припинимо розмови.

— Та що ви, бабо, — жалібно проскиглив Чайник. — Ну ніколи мені… Ніколи зараз… Хай потім.

— Тобі завжди ніколи. Ледащо! Це я знаю! Годі!

Петякантроп схилився до Чайника, і Котька чув, як він йому сказав:

— Давай, може, трохи… той, я вже поможу…

— Та ти що?! — зашипів на нього Чайник. — Він же зникне! Він же… Може, це єдиний раз у житті. Може… — і раптом Чайник здивовано вигукнув: — О!.. А де це наше весло? Тільки що тут стояло, біля копиці.

Котька глянув — і справді, весла біля копиці не було. А стояло ж, точно, він сам бачив.

— Це ти сховала? — обернувся Чайник до Свєти.

— Та я до копиці й не підходила! Ти що?

— Правильно. Не підходила. Я бачив, — сказав Петякантроп.

— А де ж тоді воно ділося? — нишпорив Чайник по подвір'ю. — Спершу мішок, тепер весло. Це вже не випадково. От бачите, бабо! — вигукнув Чайник. — Бачите, що робиться! А вам тільки трудове виховання у голові! Може… може… ми на порозі відкриття таємниці віку! Може… І взагалі… — Він обернувся до Петікантропа. — Біжімо швидше! Пустіть! Пустіть, бабо! І, скориставшись миттєвою бабиною розгубленістю, хлопці гайнули з двору.

— Таємниця віку… Ну! — сплеснула баба руками і загукала услід: — Окозамилювач! Чортова робота!

— От видумляки! — зітхнула Свєта. — І як ти на них вплинеш… Що вони далі говорили, Котька вже не чув, бо, пригнувшись, побіг слідом за хлопцями.

РОЗДІЛ VIII,

у якому з'являється нарешті головний герой Грицько Половинка і починаються пригоди, надзвичайні і загадкові. Семуа

Котька біг за хлопцями майже не ховаючись. І так ледве встигав, щоб не втратити їх з очей.

Хлопці бігли до кущів крайберега, де схилилася над водою старезна розлога верба.

Вони вже майже добігли, аж раптом з кущів навперейми їм вискочив маленький щуплявий хлопчик в окулярах. Котька ледве встиг упасти в траву і поповзом сховатися за великим будяком.

— Стривайте! Куди це ви так розігналися? — весело спитав хлопчик в окулярах. — Якісь перелякані, наче за вами вовк женеться.

Хлопчик був такий маленький, що Котька спершу подумав, — дошкільня або першокласник. Але, придивившись, переконався, що то їхній одноліток, тільки на зріст малий.

— Чого це перелякані?! — огризнувся Чайник. — Сам ти переляканий.

— От іменно! От зараз вмажу, тоді побачимо, хто з нас переляканий! — грізно підступив до нього Петякантроп.

— Тікай з дороги! — сердито сказав Чайник.

— Бо вріжу! — замахнувся Петякантроп.

Але хлопчик не ворухнувся.

— Чого це я маю тікати? Що це — ваша річка? Ви тікайте! Це моє місце. Я його назнав, рибу тут підгодував, рибалю.

— Що?! — Чайник спантеличено перезирнувся з Петякантропом (він явно не чекав такого зухвальства). — Слухай, Половинка, ти з нами не жартуй! Ти… Ти ж Петюкантропа знаєш… Він же — як порох. Спалахне — жик! — і залишиться від тебе отакенюня головешка. І взагалі…

— Я такий! — процідив Петякантроп. — Давай кульгай звідси, якщо не хочеш, щоб я тебе п-переполовинив. Ноги на плечі…

— Ні, хлопці, ідіть ви звідси. По-хорошому. Це моє місце. Вам що — річки мало?..