Хранителі персня

Але дякувати нам нікому й на думку не спадає. Подорожні скидають на нас недовірливим оком, селяни нагороджують глузливими прізвиськами. Блукачем зве мене один товстунець, що мешкає на відстані днини дороги від таких ворогів, що йому вистачило б єдиного погляду, щоб затерпнути від страху, а його рідне селище давно лежало б зруйноване, якби не наші невсипущі клопоти. Але нічого тут не вдієш. Якщо простаки живуть без страху й турбот, хай залишаються простаками, і безглуздо було б виставляти наші зусилля напоказ. Так склалася доля мого роду; з року у рік виростала нова трава, але нічого не мінялось. Однак тепер настають інші часи. Знайшлося Прокляття Ісілдура. Наближається битва. Меч буде відкований знов — і тоді я вирушу до Мінас–Тіріта.

— Ось усі повторюють: «Прокляття Ісілдура», — сказав Боромир. — Але я бачу лише блискучий перстеник у руці напіврослика. Наскільки мені відомо, Ісілдур загинув ще до початку нашої епохи. Звідки ж мудрі дізналися, що цей Перстень — той самий? І де він пропадав стільки віків, поки його не приніс сюди такий дивний посланець?

— Про це буде сказано далі, — відповів Елронд.

— Але не зараз, благаю, владико! — втрутився Більбо. — Сонце вже майже на полуденній вишині, і мені треба чим–небудь підживитись!

— Я поки що не називав тебе, — посміхнувся Елронд, — але хай так і буде: починай!

Розкажи все, що з тобою було. І якщо ти ще не викарбував цю історію у віршованих рядках, можеш казати по–простому. Чим коротшою буде промова, тим скоріше зможеш попоїсти!

— Гаразд, — покивав головою Більбо, — як скажеш, так і зроблю. Зараз я відкрию правдиву історію, і якщо дехто чув колись іншу, — він скоса поглянув на Ґлоїна, — то прошу все забути й пробачити. У той час для мене найголовніше було — довести своє право володіти скарбом та позбутися прізвиська злодія. Адже зараз я краще розумію, що це означало… Отож слухайте, як усе починалось!

Декому з присутніх історія Більбо була зовсім невідома, й вони слухали з цікавістю, що зовсім не засмутила старого гобіта, навпаки, він змалював зустріч з Горлумом у всіх подробицях. Він не пропустив жодної загадки, він охоче дав би повний звіт про бенкет на прощання та своє зникнення, якби йому дозволили, але Елронд зупинив його порухом руки:

— Добре сказано, друже мій. Але цього поки що досить. Нам важливо знати, що Перстень перейшов до Фродо, твого спадкоємця. Тепер дамо слово йому!

Фродо, на відміну від Більбо, заговорив неохоче; він коротко виклав події, починаючи з того дня, коли одержав Перстень. Кожний крок його шляху з Гобітону до Броду викликав запитання та суперечки; за одним заходом дослідили все, що змогли згадати про Чорних Вершників. Нарешті Фродо зміг повернутись до свого крісла.

— Непогано, — сказав Більбо. — Промова була б просто чудовою, якби тебе весь час не перебивали. Я спробував дещо записати, але прийдеться нам з тобою окремо якось пізніше все уточнити, якщо вже мені треба це описувати. Твій шлях сюди дасть матеріалу на кілька розділів!

— Так, історія вийшла довга, — відповів Фродо. — Але вона мені здається неповного. Я хочу ще багато чого дізнатись, особливо про Гандадьфа.

Гелдор зі Срібної Гавані, що сидів поряд, почув його слова.

— Ти висловив моє бажання теж! — вигукнув він. — Мудрі можуть мати вагомі докази, щоб вважати знахідку напіврослика тим самим Великим Перснем, що викликав стільки суперечок, але тим, хто не має відомостей, це здається сумнівним. Чи не можна отримати якісь докази? І ще: де Саруман? Він обізнаний у всьому, що стосується Перснів, але його нема серед нас. Яка його думка — якщо йому відомо те, що тут говорили?

— Твої питання пов’язані одне з одним, — сказав Елронд. — Я поки що навмисне їх не торкався — відповідь тобі незабаром дасть Гандальф. Він знає все краще, ніж я, але йому належить дати останнє, почесне слово, бо в цій справі його роль була найважливішою.

— Знаєш, Гелдоре, — зауважив Гандальф, — звістки Ґлоїна та погоня за Фродо вже свідчать, що знахідка напіврослика дуже потрібна Ворогу. Знайдено Перстень. Поміркуй далі: Дев’ять Перснів — у назгулів, Сім відібрано у гномів або знищено…

— При цих словах Ґлоїн ворухнувся, але нічого не сказав. — Де Три ельфійських, ми знаємо. Залишається це, останнє — чого ж Ворог так прагне одержати його? Між Рікою та Горою, між втратою та знахідкою дійсно зяє провалля віків. Але ця прогалина у наших знаннях нещодавно нарешті заповнилася. Щоправда, на це знадобилося забагато часу, а Ворог підступив уже близько, ближче, ніж навіть я побоювався. Добре тільки, що істина відкрилась йому, певно, лише цього року, влітку.