Хранителі персня

— Бо ти мене дратуєш! Він мій, кажуть тобі! Власний. Мій скарб. Мій дорогий, бачиш, дорогесенький!

Обличчя чарівника скам’яніло, і лише у глибині очей причаїлися подив та неприховане занепокоєння.

— Його вже хтось так називав — набагато раніше за тебе.

— А тепер я називаю. Чому б ні? Я не винний, що Горлум його загубив. А я зберіг і зберігатиму!

Гандальф підвівся й промовив суворо:

— Якщо вчиниш так, то ти останній дурень, Більбо. З кожним словом мені це стає ясніше. Перстень занадто сильно тобою заволодів. Залиш його та рушай, куди заманеться.

— То й піду, куди захочу, і візьму все, що забажаю, — вперто повторив Більбо.

— Гей, тихше, любий гобіте! — зупинив його чарівник. — Усе твоє довге життя ми були друзями, і: ти мені дечим зобов’язаний. Отож–бо, виконуй, що обіцяв, діставай перстень!

— Як хочеш собі його забрати, так і скажи! — скрикнув Більбо. — Тільки дзуськи ти його одержиш. Я зі своїм скарбом не розлучусь, ось тобі й усе!

Гобітова рука потяглася до меча. Очі Гандальфа спалахнули.

— Ще трохи, і я теж розсерджуся. Ану, повтори ще раз! Тоді побачиш, який насправді Гандальф Сірий!

Чарівник зробив крок до гобіта, гнівно здійнявши брови, і немовби виріс; його тінь заповнила всю маленьку кімнату.

Більбо відсахнувся до стіни. Він важко дихав, долоня його гарячково притискувала кишеню. Так стояли вони, дивлячись віч–у–віч, і повітря у кімнаті дзвеніло. Помалу пальці Більбо розтиснулись, і він здригнувся.

— Що це з тобою, Гандальфе? — спитав він. — Ти таким раніше ніколи не бував. У чому, власне, справа? Перстень я знайшов, і Горлум убив би мене, якби я ним не скористався. Я не злодій, нехай що він там розпатякує!

— А я тебе злодієм ніколи і не вважав. Але я теж не злодій. Не пограбувати тебе хочу, а допомогти. Краще послухай–но мене, як досі слухав!

Він відвернувся, і тінь його зісковзнула зі стіни. Гандальф немов зсохнувся і став, як раніше, сивим дідом, стурбованим і похилим. Більбо прикрив рукою очі.

— Даруй, — сказав він. — Щось на мене найшло… Мені, мабуть, покращає, якщо позбудуся всієї цієї халепи. Останнім часом мені чогось так важко на душі! Іноді ввижається, нібито чиєсь око на мене вирячилось. І постійно кортить одіти персня та зникнути, або перевірити, чи він не загубився, дістати, щоб упевнитися. Я спробував його задімикати у шухляді, але якщо він не лежав у мене в кишені, я спокою не мав. Хтозна, чого це так. Мені й зараз ой як нелегко відірватися від нього…

— Тоді довір це мені, — сказав Гандальф. — Кажу тобі: рушай та залиш перстень тут. Відмовся від нього. Віддай його Фродо, а я пригляну, щоб усе було гаразд.

Більбо постояв ще мить, напружений та нерішучий, але нарешті мовив, зітхаючи:

— Гаразд. Так і зроблю. — Він знизав плечима й печально посміхнувся. — Адже я й гулянку затіяв саме для того ж: пороздавати купу подарунків, щоб легше відмовитися від перстеника. Мені, щиро кажучи, не полегшало, але ж буде шкода, якщо усі ті зусилля підуть за вітром. Увесь жарт змарную…

— Та й справді, без цього вся витівка стає безглуздою, — підтакнув Гандальф.

— Тоді хай так і буде. Перстень, отже, дістанеться Фродо разом з усім іншим, — він знов глибоко зітхнув. — А тепер мені вже дійсно час іти, аби ще хтось не затримав. Я вже всім сказав «прощавайте», повторювати не треба.

Він підхопив свою торбу й попрямував до дверей.

— А перстень? — нагадав чарівник. — Він усе ще в кишені!

— Еге ж, у кишені, — зізнався Більбо. — І заповіт теж там, і деякі папери.

Слухай, краще ти візьми його в мене та віддай. Так буде надійніше.

— Ні, персня я не візьму. Поклади його сам, скажімо, на каміні. Там він буде у безпеці, доки прийде Фродо. А я на нього почекаю.

Більбо витяг конверт і став підсовувати його під годинник, але рука його тремтіла, і конверт упав на підлогу. Не встиг гобіт нахилитися, як чарівник підхопив конверт і поклав на місце. Судома гніву знов пересмикнула гобітове обличчя, але відразу ж змінилась на лагідну посмішку.

— Оце вже й усе, — з полегшенням сказав Більбо. — Тепер я піду!

Удвох вони вийшли до передпокою. Більбо вибрав з підставки свою улюблену палицю для подорожей і свиснув. З трьох різних дверей вигулькнули трійко заклопотаних гномів.

— Усе готове? — поспитав Більбо. — Спаковано, написано?

— Усе, — відповіли гноми.

— Тоді рушаймо негайно!