Хранителі персня

Келеборн мовчки придивився до нього і заговорив знову:

— Я не знав, що вам довелося нести такий важкий тягар. Даруй мені різкість, Гімлі; у ній винна душевна турбота. Я зроблю для вас що зможу; кожен одержить усе, чого забажає, чого потребує, але особливо наділю я того з напівросликів, хто несе головний тягар.

— Ваше завдання відоме нам, — вела далі Галадріель, дивлячись на Фродо. — Розмовляти про це більш відверті не слід. Але, думаю, не даремно прийшли ви сюди по допомогу, як, очевидно, намагався і сам Гандальф. Бо володаря Деревного народу вважають одним з наймудріших ельфів Середзем’я, і так обдарувати вас, як може він, не спроможні інші королі. Він жив на заході за часів юності світу, і я прожила з ним незчисленні літа; бо ще до падіння Нарготронду та Гондоліну перейшла я гори і відтоді віками допомагала йому у боротьбі — на жаль, не завжди успішній.

Першу Білу Раду скликала колись я. Якби мої задуми здійснились, ЇЇ очолив би Гандальф Сірий, і все могло скластися інакше. Але навіть зараз ще жевріє надія. Я не даватиму вам порад, вказівок: «дійте так чи так». Бо не у вчинках, не у виборі того чи іншого шляху досягаю я успіху — моя сила в знанні минулого та сучасного, а почасти й прийдешнього. Я відразу можу сказати: ваш похід — по вістрю ножа. Досить лише трохи відхилитися, і загибель світу неминуча. Але поки Хранителі додержуються вірності, надія живе.

Володарка замовкла і окинула запитливим поглядом кожного з гостей. Ніхто, крім Леголаса і Арагорна, не зумів довго витримати її погляд. Сем зразу зашарівся і опустив голову.

Нарешті Галадріель відвела очі й посміхнулась:

— Женіть турботу геть з серця! Цієї ночі ви будете спати мирно.

Хранителі зітхнули й несподівано відчули сильну втому, немов їх довго та настійливо допитували, хоча вголос не було сказано жодного слова.

— Тепер ідіть! — сказав Келеборн. — Відпочиньте від біди та злиднів своїх. Навіть якби ваше завдання не торкалось нас настільки близько, ви знайшли б тут притулок, зцілення та підбадьорення. Відпочивайте поки що, ваш подальший шлях обговоримо пізніше.

Цю ніч, на велику втіху гобітів, вони проспали на землі. Ельфи поставили намет між дерев поблизу від водограю, постелили м’які постелі, а потім, мелодійно побажавши на добраніч, пішли. Мандрівники ще трохи попригадували вчорашню ночівлю на деревах, сьогоднішній похід, прийом у Володарів — згадувати, що було перед тим, їм не вистачало сил.

— Чого ти почервонів тоді, Семе? — спитав Пін. — І відразу знітився… Будь–хто зрозумів би, що в тебе сумління нечисте. Сподіваюсь, ти не замислив нічого гіршого, ніж крадіжка моєї ковдри?

— Ото вигадали! — відповів Сем, не схильний до жартів. — Якщо хочете знати, я відчув, нібито мене роздягають, і мені це зовсім не сподобалося. Очі в неї, здається, все бачать, що в тебе заховано в серці, від себе навіть. Вона мовби спитала, а що якби мені допомогли повернутися додому, до Краю, до гарненької затишної нірки з… з невеличким власним садочком?

— Оце так так, — сказав Меррі. — Майже те ж саме відчув і я; тільки… ні, тут нема про що балакати, — ніяково скінчив він.

Здавалося, всі вони зазнали одного й того ж випробування: кожному запропонували вибір між темним, страшним шляхом уперед і чимось жаданим: вимріяне щастя ясно поставало перед очима, і щоб здійснити його, досить було лише звернути з дороги та дозволити, щоб інші билися з Сауроном.

— А мені ще здалося, — зауважив Гімлі, — що мій вибір залишився б таємницею, відомою лише мені одному.

— Про мене, все це надзвичайно дивно, — додав Боромир. — Можливо, нас просто випробували, читали наші думки з якоюсь доброю метою; але я майже впевнений, що Володарка спокушала нас і дійсно могла дати те, про що запитувала. Зрозуміло, мене вона не зловила. Люди з Мінас–Тіріту вірні своєму слову!

Однак що саме Володарка запропонувала йому, Боромир так і не сказав.

А Фродо відмовчувався, хоч Боромир настійливо випитував:

— Вона довго дивилася на тебе, Хранителю Персня!

— Авжеж, — відповідав Фродо, — але що сталося зі мною при цьому, зі мною й залишиться.

— Тобі варто остерігатися, — не вгамовувався Боромир. — Я зовсім не певний, чи насправді чисті помисли та наміри цієї ельфійської владичиці!

— Не смій казати погане про Володарку! — жорстко спинив його Арагорн. — Ти не знаєш, про що кажеш. Ні сама Володарка, ні земля її не відають лиха, тільки людина може принести лихо з собою, і тоді хай стережеться! Цієї ночі я вперше засну спокійно з того дня, як ми покинули Рівенделл. Нічого зараз не прагну так, як виспатись та позбутися всіх печалей! Я втомився і тілом, і душею..