Хранителі персня

— Чортівня якась діється у Краї, — пробурмотів Сем. — Елронд мав рацію, що хотів відрядити туди панича Меррі… — Тут він раптом скрикнув і відсахнувся від Дзеркала. — Мені треба негайно повертатись! — відчайдушно заволав він. — Досить тут гуляти! Вони перекопали весь Торбин узвіз, і мій старий покидає Кручу, майно на візку везе! Мені треба додому!

— Ти не зможеш піти додому один, — заперечила Галадріель. — Доки ти ще не зазирав до Дзеркала, не хотів повертатися без хазяїна, а втім, ти знав, що в Гобітанії може скоїтися щось лихе! Пам’ятай: Дзеркало може показати і таке, чого не бувало, та й не відбудеться ніколи, якщо тільки той, хто споглядає, не зверне зі шляху. Дзеркало — небезпечний порадник!

Сем усівся на землі й обхопив голову руками.

— Було б мені довіку тут не бувати! Не треба мені більше ніякого чародійства! — поскаржився він і принишк. По хвилі знов заговорив, глухо, немов крізь сльози:

— Ні, краще вже мені йти додому найдовшим шляхом, з паном Фродо, чи взагалі не повертатися. Але я все ж таки сподіваюсь, що колись ми повернемось. Отоді, якщо Дзеркало правду показало, комусь там кисло стане!

— Чи не хочеш тепер і ти зазирнути, Фродо? — спитала Галадріель. — Ти, здається, не цікавився ельфійським чародійством, тобі й без того добре?

— Ти радиш мені це зробити?

— Ні, порад я не даю. Але те добре чи погане, що тобі відкриється, може потім знадобитись — а може, й ні. Дивитися у Дзеркало разом і корисно, і небезпечно. Але тобі, Фродо, напевне стане мужності й мудрості — інакше я б тебе сюди не привела. Роби як знаєш!

— Я погляну, — сказав Фродо, заліз на підставку й схилився над темною водою.

Дзеркало одразу ж прояснилось, і він побачив затьмарену землю. Темний контур гір вимальовувався далеко на згаслому небі. Довга сіра дорога, звиваючись, зникала за обрієм. По дорозі повільно посувалась уперед якась фігура, спочатку маленька і ледь помітна, але чим ближче, тим виразнішою вона ставала. Раптом Фродо здалося, що цей мандрівник дуже схожий до Гандадьфа. Він був ладен покликати мага, аж тут помітив, що на ньому не сіре вбрання, а біле, воно ледь світилося у сутінках; в руці він тримав білу патерицю. Обличчя неможливо було побачити, бо він низько схилив голову. Невідомий оминув поворот дороги і зник. Чи то був Гандальф в одній зі своїх далеких мандрівок, чи Саруман? Фродо так і не збагнув цього. А видіння вже змінилося. Промайнула маленька, але чітка картинка: Більбо стурбовано ходить туди–сюди по кімнаті, стіл завалений безладною купою паперів, дощ стукає у вікна. І знов Дзеркало затьмарилося, а потім, один по одному, пішли різні образи–як зрозумів Фродо, уривки великої історії, до якої і він тепер був причетний. Імла розтанула, і відкрилося щось досі небачене, але знайоме: Море. Посутеніло; Море підіймало гори–хвилі, лютувала жахлива буря. Потім Фродо побачив багрове коло сонця, що заходило серед роздертих хмар, а на ньому — чорний контур високого корабля з розірваними вітрилами — вітер підганяв його, і летів той корабель із західного краю неба. Наступна картина — багатолюдне місто над шумливою рікою, велика фортеця, сім білих веж, і знову корабель з чорними вітрилами, але цього разу був ранок, по воді бігли світлі брижі, і стяг із зображенням білого дерева майорів під сонцем. Його затягло димом, немов від великої пожежі чи битви, і знов сонце, червоногаряче, хилилося на захід і сховалося у сірій імлі; і в тій імлі розтанув маленький кораблик у мерехтінні кольорових вогників. Зник кораблик, і Фродо, зітхнувши, наважився відійти.

Але зненацька Дзеркало дуже потемніло, немов пролом розірвав видимий образ світу, і проглянула порожнеча. З тієї чорної безодні з’явилося Око і почало повільно зростати, поки не виповнило майже все Дзеркало. Таким жахом віяло від нього, що Фродо скам’янів, не в силі ані скрикнути, ані відвести очей. Полум’я оточувало Око, але само воно було блискучо–жовтим, мов котяче, насторожене й пильне, і чорний проріз його зіниці відкривався у безодню — у всесвітню порожнечу.

Потім Око почало обертатися то в один бік, то в інший, і переляканий Фродо збагнув, що воно намагається стежити одоночасно за багатьма речами, але в першу чергу — за ним самим. Щоправда, він відчував також, що побачити його Око не здатне — поки що не здатне, — якщо тільки він сам цього не захоче. Перстень раптом став важким, мов чавунний, відтягнув ланцюжок, і голова Фродо почала поволі хилитися додолу. Дзеркало немов скипіло, пара здійнялася над водою. Фродо хилився все нижче.