49  

— Ні, я їх спіймав, коли вони порушували мою межу, — сказав фермер, — й ледве не нацькував собак. Та вони вам самі усе розкажуть. А мені, вже даруйте, панове, краще завернути додому. Ніч на носі, жіночка моя буде хвилюватися.

Він подав фургон назад і розвернув конячок.

— На добраніч вам усім, — сказав він. — Отже видалася неспокійна днина, їй–бо! Але те добре, що добре скінчилося, хоч, мабуть, передчасно так казати, поки ми усі не дістанемося до своїх дверей. Відверто кажучи, я буду радий зачинити їх за собою.

Він запалив ліхтарі й заліз на передок, але раптом знов обернувся:

— Ледве не забув! Моя господиня передавала вам вітання, а до нього ще оце, — він помацав під сидінням і витяг звідти чималого кошика. — Тримайте!

Фродо взяв кошик, і фермер покотив додому, під дружні вигуки подяки та добрі побажання.

Четверо друзів стояли на дорозі, поки неясні кола світла не розтанули серед нічної темряви. Зненацька Фродо розсміявся: з–під закритого віка кошика, що він тримав у руках, віяло чарівним грибним духом.



Розділ 5

ВИКРИТТЯ ЗМОВИ


— Тепер вже й нам час іти додому, — сказав Меррі. — Чую, що з вами не все гаразд, та розберемося потім.

Спуск до Переправи був прямий, десь за сто футів, його підтримували у доброму стані й навіть зробили огорожу з повапнених камінців. Унизу до широкої дощаної пристані був пришвартований великий, мов пліт, пором. Білі причальні тумби понад водою лисніли у світлі двох ліхтарів на високих стовпах. Позаду мандрівників туман уже переповзав польові загорожі; але вода ще залишалась чистою, лише подекуди в очереті під берегом звивалися стрічки пари. На тім боці туман здавався рідшим.

Меррі звів поні по сходнях до порома, інші пішли слідом за ним. Потім Меррі обережно відштовхнувся довгою жердиною. Брендівіна котила свої води вільно й неспішно. Протилежний берег був крутий, від причалу вела нагору дорога, освітлена мерехтливими лампами: За нею в тумані виднівся пагорб, усіяний безліччю жовтих та червоних вогників — то були вікна Брендідару, стародавньої садиби Брендібоків.

У сивій давнині Горендад Бестібок, глава роду Бестібоків, одного з найстаріших у Топлені, а може, й у цілому Краю, переправився через ріку, що здавна вважалась кордоном східних земель. На тім боці він збудував (чи вирив) Брендідар, змінив ім’я на Брендібока та й оселився там, ставши господарем майже самостійної округи. Родина його розросталася, і нащадків не бракувало, отже, помалу Бренді–Дол зайняв цілком увесь плаский пагорб, і було у ньому сила–силенна вхідних дверей, і чорних сіней, і сотні вікон. Потім Брендібоки та їхня численна челядь почала рити нори й навіть будувати оселі навкруги пагорба, і таким чином було засновано Забоччя, густонаселену смугу між рікою та Старим Лісом, своєрідну гобітанську колонію. Головним селищем її був Брендітроп, що притулився на схилі позаду Брендідару. Мешканці Забоччя й Топлені приятелювали; а владу Господаря Пагорба, як звали главу роду Брендібоків, визнавали всі фермери між Засікою та Очеретянкою. Але в інших частинах Краю здебільшого вважали гобітів Забоччя за окремий народ, мало не чужинцями, хоч насправді вони були точнісінько такі, як гобіти усіх чотирьох чвертей, за одним винятком: вони дуже захоплювались веслуванням на човнах, а дехто навіть умів і сам плавати.

Земля їхня не мала ніякого захисту з заходу, але з часом там влаштували огорожу з живих Дерев, Переплетінь. Її посадили багато поколінь тому, старанно доглядали, аж нарешті дерева розрослися так, що їхнє гілля суцільно переплелося. Переплетінь тяглась від самого моста через Брендівіну, загинаючись великою дугою, до Стрілки, де з Брендівіною зливалася Осокорка, що текла крізь Старий Ліс, і це дорівнювало майже двадцяти милям з кінця в кінець. Але, зрозуміло, цей захист був не дуже надійний, ліс у багатьох місцях впритул підходив до Переплетені, тим–то у Забоччі на ніч замикали двері, чого у Краї ніхто не робив.

Пором повільно повз упоперек ріки. Берег Забоччя наближався. З усього товариства тільки Сем раніше не бував за Рікою. Дивне відчуття охопило його, коли він стежив, як вода з дзюрчанням обтікала пором: минуле життя відходило у туман, а майбутнє було темне. Він почухав у потилиці і на мить пожалкував, що пан Фродо не залишився у тихій Торбі–на–Кручі.

Четверо гобітів зійшли на берег. Меррі затримався, щоб прив’язати пором, а Пін відразу повів поні вгору по дорозі, але тут Сем, озирнувшись, щоб попрощатися з Краєм, хрипко прошепотів:

  49  
×
×