Хранителі персня

Друзі злякано дивилися на Меррі, поки той, нарешті, не видихнув:

— Я бачив їх, Фродо! Я бачив! Чорні Вершники!

— Чорні Вершники? Де? — скрикнув Фродо.

— Тут, у селищі. Я посидів якусь годинку біля вогнища, ви не поверталися, то я й вийшов прогулятися. Повертаючись назад, зупинився під ліхтарем подивитися на зірки. Раптом як затіпало мене: щось жахливе підкрадалося до мене, чорніше, ніж тіні на дорозі. Воно не потрапляло у коло світла. А коня ніде не було видно.

— У якому напрямку посувалась та тінь? — різко й несподівано спитав Блукач.

Меррі здригнувся — він тільки тепер помітив незнайомця.

— Кажи далі! — сказав Фродо. — Він друг Гандальфа. Я тобі потім поясню.

— Тінь рухалась, як мені здається, на схід, — пригадав Меррі. — Я спробував іти слідом. Зрозуміло, він майже зразу щез, але я завернув за ріг і дійшов до останнього будинку на Тракті.

Блукач здивовано поглянув на Меррі.

— Відважний вчинок, — сказав він, — але нерозумний!

— Та тут ані розум, ані хоробрість ні при чому, — заперечив Меррі. — Я просто не міг не йти. Мене немов тягли… Отже, я йду і раптом чую голоси біля огорожі. Один бурмотів, другий шепотів чи навіть сичав. Слів я не розібрав. Я б підійшов поближче, але тут мене всього затрусило — до того страшно стало! Завернув я, хотів бігти сюди, але раптом щось підкралося ззаду… тоді я впав, оце й усе.

— Там я його і знайшов, — підхопив Ноб. — Хазяїн мене послав, я взяв ліхтар і спустився спершу до західних воріт, потім до південних. А як йшов повз будинок Білла Терника, дивлюсь, на дорозі якісь двоє копирсаються, ніби схилилися і щось підіймають. Я давай кричати, підбіг — а тих уже й сліду нема, а пан Брендібок лежить на узбіччі, наче спить. Я його потрусив, а він каже: «Я ніби в чорторий провалився». Дуже погано йому було, але тільки–но я його розбудив, він як підскочить, та як припустився сюди, мов заєць.

— На жаль, це так, — зітхнув Меррі. — Хоч я слів своїх не пам’ятаю. Мені наснився жахливий сон, але я його вже забув. Я страшенно втомився. Не знаю, що це до мене причепилося?..

— Це Чорний подих, — сказав Блукач. — Певно, Вершники залишили коней зовні і потай проникли сюди через південні ворота. Вони навідались до Білла Терника, отже, їм все вже відомо; той прибулець з півдня, мабуть, теж їхній шпигун. Тепер ще до ранку дочекаємось біди!

— Якої? — спитав Меррі. — Вони нападуть на заїзд?

— Навряд чи так. Вони тут лише вдвох. Та й взагалі вони такого звичаю не мають. У пітьмі, у пустці вони набувають сили. Відкрито вламуватися до добре освітленого дому, де багато народу, вони не стануть, — принаймні, поки не вжито усіх інших заходів. Нас чекає попереду ще довга путь по Еріадору. Їхня сила — це жах, і у Бригорі дехто вже потрапив до цієї пастки. Ці невдалі людиська утнуть ще чимало капостей — і Терник, і дехто з прибульців з півдня, і, мабуть, брамник теж. У понеділок вони перемовилися з Харрі кількома словами — я за ними стежив. Коли вони пішли геть, він був біліший за крейду і весь тіпався.

— Бачу, ми звідусіль оточені ворогами, — сказав Фродо. — Що ж нам робити?

— Залишитися тут, не розходитись по спальнях. ТІ легко з’ясують, де ваші кімнати — їхні вікна дивляться на північ і розташовані невисоко від землі. Ми усі залишимось тут, замкнемо вікна та двері. Але спочатку ми з Но–бом перенесемо сюди ваші речі.

Поки Блукач ходив по їхніх кімнатах, Фродо стисло оповів Меррі все, що трапилося по вечері. Меррі ще дочитував листа Гандальфа, коли Блукач з Нобом повернулися.

— Ну, добродії, — сказав Ноб, — я там все влаштував: одіж порозкидав, у кожне ліжко поклав валики з дивана. З вовняного килимка вийшла точнісінько ваша голова, пане Тор… перепрошую, Підкопаю, — додав він, посміхаючись.

— Добре, мабуть, і справді схоже! — засміявся Пін. — Але якщо цю підміну помітять?

— Там побачимо, — сказав Блукач. — Сподіваймося, що наша фортеця витримає до ранку.

— На добраніч вам! — побажав Ноб і пішов — була його черга охороняти двері.

Гобіти звалили свої речі у кутку, підтягли під двері важке крісло та замкнули вікно. Коли Фродо замикав віконниці, він побачив, що ніч ясна, як і раніш. Семизоряний Серп^[5] яскраво сяяв понад Бригорою. Фродо замкнув віконниці міцним засувом і запнув фіранки. Тим часом Блукач розпалив вогонь і погасив усі свічки.

Мандрівники вляглися на ковдрах, ногами до вогню; Блукач вмостився у кріслі біля дверей. Гобіти ще кілька хвилин побалакали — Меррі жадав знати усі подробиці.

---

5 Так гобіти звуть Великий Віз.