Повернення Короля

— Прийми дарунок і від мене, — додала Арвен. — Я дочка Елронда, але він вирушить до Сріблястої Гавані без мене: я вибрала, як колись Лючіень, долю і солодку, і гірку. І я поступаюся тобі, Хранителю Персня, своїм місцем.

Коли настане твоя година, можеш, якщо побажаєш, відпливти з ельфами за Море. Якщо ж тобі дошкулятимуть старі рани і спогади про скинутий тягар, відправляйся на захід, за Море, там вгамуються біль і туга. І носи ось це на пам’ять про Елессара Ельфійського і Вечірню Зірку, з якими звело тебе життя. Це охоронятиме тебе від важких дум про страх і пітьму.

З цими словами вона зняла зі своїх грудей білий переливчастий камінь на срібному ланцюжку і наділа на шию Фродо.

Як і казав Арагорн, за три дні прибув Еомер з найслав–нішими воїнами Рохану. Їх зустріли з належною пошаною, а коли всі зібралися за столами у Великому бенкетному залі Цитаделі, Еомер вперше побачив і Володарку Галадріель, і королеву Арвен. Після бенкету він відшукав гнома Гімлі і запитав:

— Гімлі, сину Глоїна, твоя сокира при тобі?

— Ні, але якщо потрібно, можу принести.

— То принеси, вона тобі зараз знадобиться. Бо я оголошую, що зовсім не пані Галадріель — найчарівніша в цьому світі!

— Усе ясно. Біжу за сокирою!

— Зачекай, дай мені виправдатися, — сказав Еомер. — Якби я побачив її одну, погодився б з тобою. Але сьогодні я віддав першість королеві Арвен, Вечірній Зірці, і готовий битися з усяким, хто буде заперечувати. Ну, чи братися мені за меч?

Гімлі низько вклонився.

— Ти виправданий цілком, ярле. Ти вибрав Вечір, я — Ранок, але серце підказує мені, що Ранок незабаром мине…

Настав день від’їзду. Усе було готове. Правителі Гон–дору й Рохану на золотих ношах пронесли тіло Теодена вулицею Мовчання, Рат–Дінен, мовчазним містом й уклали на похоронну колісницю. Підняли прапор; колісницю оточили роханські вершники. Меррі, як зброєносець Теодена, сидів на колісниці, тримаючи його меч і щит.

Іншим Хранителям підібрали коней на зріст; Фродо і Сем їхали з Арагорном, Гандальф — на Тінеборі, Пін приєднався до гондорської гвардії, а Леголас і Гімлі, як і колись, удвох умістилися на Ароді.

Проводжали Теодена і Арвен, і, Келеборн із Галадріеллю й кількома ельфами, і Елронд із синами, правителі Дол–Амроту та Ітіліену, і багато воїнів і лицарів. Жоден з ярлів Рохану не мав такого почту, як Теоден, син Тенгіла, на своєму останньому шляху.

Урочисто і неспішно пройшли вони по Аноріену, затрималися поблизу Сірого Лісу біля підніжжя Амон–Діна; горами розлігся гуркіт барабанів, але не було видно ані душі. Арагорн велів сурмачам грати, герольди виступили вперед і гучно проголосили:

— Слухайте! Слухайте! Тут стоїть король Елессар! Він віддає ліс Друадан у вічне володіння Ган–бури–гану і його нащадкам. Нічия нога відтепер не ступить на цю землю без дозволу Ган–бури–гана і його родичів!

Барабани вибили радісний дріб і змовкли.

За два тижні, пройшовши по зелених степах Рохану, кортеж Теодена прибув у Едорас. Золотий Двір, завішений строкатими килимами, сяяв безліччю вогнів; тут було підготоване свято, якого ці стіни не бачили з дня новосілля. Через три дні Теоден був похований у кам’яній гробниці; туди поклали зброю, кольчуги і багато речей, що служили йому при житті. Над гробницею насипали високий курган, восьмий на правій стороні могильного поля, виклали його шарами дерну, і незабаром свіжий насип вкрився білими зірочками зимбельмайнів — квіток безсмертя.

Охоронці Теодена, верхи на білих конях, оточили новий курган і проспівали плач, складений бардом Глеовіном; з того часу він більше пісень не складав. Сильні і глибокі голоси роханців зворушили навіть тих, хто не розумів мови; а в родичів Теодена очі блищали, і вчувався їм перестук коней, що летять з півночі, і голос Еорла, що йде в бій на Келебранті. Все було в тій пісні: ріг Хельма сурмив у горах, насувалася Тьма, ярл Теоден вступав у битву з Тінню і Вогнем, гинув зі славою, і сонце поверталося на небосхил, і люди горювали, а ранок сяяв над Міндоллуїном.

• Серед пітьми прокинувся він до життя.
• Коли сонце зійшло, загинув.
• Не страшні йому долі пророцтва,
• Старість не страшна!
• Назустріч світанку летів нащадок героїв,
• Меч та пісню батьківську взявши до бою.
• Відродив він надію в серцях
• І з надією в серці загинув.
• Не страшні йому долі пророцтва,
• Старість не страшна!
• Лютою смертю за славу сплативши,
• Безсмертя здобув він навік.

Меррі плакав біля підніжжя кургану, а коли спів затих, вигукнув, не стримуючи плачу: