Повернення Короля

Стукали, стукали — ніхто не відповідав; потім просурмив ріжок, і вогні в будинках згасли. Хтось гримнув у пітьмі:

— Хто там? Відійдіть від воріт! Зараз проїзду немає. Читати не вмієте? Написано ж: «Зачинено від заходу до сходу сонця»!

— А ви пробували читати в темряві? — крикнув у відповідь Сем. — Якщо через вашу цидулку чесні гобіти повинні всю ніч під дощем мокнути, то я її зараз відшукаю й зірву!

Зі стукотом закрилося вікно, і зі сторожки на тому березі висипала купка гобітів з ліхтарями. Вони відчинили ворота на своєму кінці, деякі навіть перебігли міст і, побачивши приїжджих, злякано завмерли.

— Ану, підійди сюди, Хобе Скирдинг! — покликав Меррі, впізнавши земляка у світлі ліхтаря. — Не впізнаєш Брендібока? Роз’ясни, як усе це розуміти і що тут поробляють пристойні мешканці Забоччя, такі, як ти? Якщо не помиляюсь, ти служив при заставі Гобітону!

— Гей–гей! — заволав Хоб. — Та це ж пан Меріадок у військовій амуніції! А в нас базікали, начебто ви загинули в Старому Лісі. Дуже радий бачити вас живого і здорового!

— Чим казати люб’язності через тин, відчинив би! — перервав його Меррі.

— Пробачте, пане, ніяк не можу! Наказ…

— Наказ? Чий?

— Губернатора…

— Що за губернатор? Часом не Лотто? — запитав Фродо.

— Саме він. Але ж тепер його треба звати Губернатором.

— Чудово! Так він принаймні не ганьбить ім’я Торбинсів, — пирхнув Фродо. — Ну, я бачу, пора родичам узятися за нього і привести до тями!

З–за воріт долетів боязкий шепіт:

— Будь ласка, не треба так казати! А що як раптом він довідається? І якщо ви будете так шуміти, може прокинутися здоровило, що йому служить!

— Неодмінно прокинеться, — пообіцяв Меррі. — І ми швиденько його заспокоїмо! Якщо ваш новоз’явлений правитель наймає бандитів з Пустищ, то, схоже, ми й справді пізненько повернулися!

Він зістрибнув із сідла, зірвав оголошення і кинув за тин. Гобіти відсахнулися, жоден не зважився відсунути засуви.

— Піне, до мене! — скомандував Меррі. — Нас двох вистачить!

Вони видряпались на поперечину воріт. Гобіти–сторожі утекли. Знову занив ріжок. З двоповерхового будинку висунулася довга постать, що добре була помітна в освітленому прямокутнику дверей.

— Що за шум? — гаркнув здоровило, наближаючись. — Хто сміє ломитися у ворота? Пішли звідси, паршиві недомірки, поки шиї не позвертав!

Раптом він позадкував: перед ним блиснули мечі.

— Гей, Білле Тернику! — крикнув Меррі. — Якщо за десять секунд не відкриєш, гірко пошкодуєш! Відчиняй і забирайся геть, щоб духу твого не залишилося!

Терник, зіщулившись, підійшов до воріт і зняв засуви.

— Ключ віддай! — наказав Меррі.

Розбійник жбурнув ключ йому під ноги і кинувся навтіки. Коли він пробігав повз поні, один з них вискнув і піддав йому копитом. Терник заскиглив і назавжди згинув у темряві.

— Браво, Білле! — засміявся Сем.

— Так, із здоровилом все гаразд, — весело сказав Меррі. — З Губернатором теж у свій час поквитаємося. А зараз нам потрібна кімната для ночівлі. Якщо ви розвалили заїзд і замість нього наліпили поганих сараїв, доведеться вам самим нас розміщувати.

— Вибачте, пане Меррі… Це теж заборонено, — боязко промурмотів Хоб. — Приймати проїжджих, харчуватися не за розкладом… і все таке.

— Та що ж у вас діється? — вразився Меррі. — Недорід? Літо начебто було вдале і врожай відмінний!

— Рік таки видався непоганий, — зізнався Хоб. — Багато усього зібрали, але ніхто не знає, куди воно поділося. Приходили всякі збирачі, усюди лазили, все заміряли, на склади забирали. Зібрати зібрали, а роздати забули, нічого ми з цих складів не одержали…

— Слово честі, огидно слухати, — буркнув Пін, позіхаючи. — Та ще проти ночі! Ми маємо досить харчів. Ви тільки відведіть місце, де голову прихилити. Нам і гірші ночівлі випадали!

Гобіти–брамники все м’ялися та мимрили — пропозиція Піна відверто суперечила усім суворим наказам. Але ніхто не насмілився опиратися чотирьом добре озброєним, рослим і сильним подорожанам. Фродо наказав знов зачинити ворота — якщо навколо водилися злодії, ця обережність не була зайвою. Потім друзі увійшли до сторожки — напівпорожнього, похмурого приміщення з вогнищем, де не розводили вогню, і абияк розташувалися. На другому поверсі стояли тверді ліжка, а на стінах висіли довжелезні списки заборон і розпоряджень. Пін їх негайно зірвав. Пива не було взагалі, їжі обмаль; але з провізії, що гості розділили на всіх, вийшла пристойна вечеря. Пін, порушивши розпорядження № 4, кинув у вогнище цілу в’язку хмизу, приготовану для наступного дня.