Повернення Короля

— Я тебе не кваплю, — додав Фродо. — Адже твій Старий буде в нас під боком, а вдова Рийлі забезпечить йому повний догляд.

— Та я не про це, пане, — червоніючи, промимрив Сем.

— Тоді в чому ж справа?

— Справа? Справа, пане, у Трояндочці. Розумієте, вона убивалася, бідна, коли я відправився з вами, але змовчала, я тоді і не підозрював, і не говорив з нею ні про що таке. І тепер усе відкладав — думав спершу зі справами впоратися. Ну от, а нещодавно ми порозумілися. Рік, каже, ти вже витратив даремно, куди ще тягти? А я кажу: «Як то даремно! Тут я з тобою не згоджуся!» Але, взагалі, я зрозумів, на що вона натякає. От я, пане, можна сказати, і рвуся надвоє…

— Зрозуміло, — сказав Фродо. — Ти хочеш оженитися і не хочеш залишати Кручу. Семе, любий, нічого немає простіше! Женися і переїжджай до мене з Трояндочкою. Місця вистачить на всіх, навіть на цілу купу малюків!

Так і зробили. Сем Гемджи з Трояндочкою побрались навесні 1420 року (цей рік, між іншим, прославився і численними весіллями). Молоді оселилися в Торбі–на–Кручі. Це було справжнім щастям і для Сема, і тим більше для Фродо: у всіх чотирьох чвертях не знайшлося б гобіта, про якого б краще піклувалися. Коли плани відновлення були складені і всі роботи налагоджені, Фродо міг цілком віддатися давно задуманій справі — узявся переглядати всі зібрані нотатки і записи. У переддень Маківки літа, під час Вільного Ярмарку, він склав із себе обов’язки бургомістра, і відтоді протягом семи років на щорічних банкетах головував Уїлл Шерстопал.

Меррі і Пін якийсь час жили у Струмковій Ярузі, і між Забоччям і Гобітоном встановився жвавий рух. Уся Гобітанія дивувалася двом молодшим Мандрівникам, їхнім пісням, розповідям, їхній чемності й елегантності. Їх прозвали «принцами», але без заздрощів: будь–яке серце раділо, дивлячись, як вони сідають на коней, одягнені в блискучі кольчуги, з красивими гербами на щитах, усміхнені, готові співати пісень з далеких країн. Їхній зріст і постава вражали всіх, але в усьому іншому вони анітрохи не змінилися, хіба красномовства набралися, а веселощів і любові до забав у них ще прибуло. Щодо Фродо й Сема, то вони повернулися до звичного одягу, тільки зрідка накидали сірі плащі з напрочуд тонкої тканини, з вишуканими пряжками біля коміра. І Фродо завжди носив ланцюжок з білим камінчиком і часто торкався його пальцями.

Все йшло прекрасно, і повинно було піти ще краще; у Сема було і праці, і радощів, скільки душі гобіта може бути завгодно. Ніщо не бентежило його, крім неясних побоювань за улюбленого друга і хазяїна: Фродо помаленьку усувався від усіх справ. Сем з болем бачив, як мало почестей дісталося на долю найзаслуженішого з гобітів у рідному краї. Лише дехто ‘знав чи бажав знати про його подвиги; вся слава, вся пошана дісталися Меррі, Піну і самому Сему; хоча він цього зовсім не помічав. До того ж восени на них упала тінь колишніх негод.

Якось увечері, увійшовши до кабінету, Сем знайшов Фродо в дивному стані; блідий, з нерухомими очима, він начебто придивлявся до чогось далекого.

— Що з вами, пане? — стривожився Сем.

— Я поранений, — відповів Фродо. — Ця рана ніколи не загоїться…

Втім, він змусив себе опам’ятатися, пішов вечеряти; хвилина слабкості — вранці усе пішло зовсім нормально. Лише пізніше Сем зміркував: трапилося це шостого жовтня, у другу річницю ночі на Вітровії, де вони вперше зіткнулися із Тьмою.

Час минав. Настав 1421 рік. У березні Фродо знову стало погано, але зусиллям волі він приховав це, щоб не відволікати Сема: двадцять п’ятого березня Трояндочка народила первістка.

— Ми, пане, трохи розгубилися, — сказав Сем. — Збиралися назвати хлопця на вашу честь, а народилася дочка. Правда, дівчатко що треба, красою, на щастя, в маму, а не в батька, але як же бути з ім’ям?

— А навіщо порушувати старі звичаї? Візьми назву квітки, хоча б і троянду. Половина дівчат Гобітанії має такі імена!

— Може, це й слушно… У далеких країнах я чув чимало красивих імен, та всі вони, так би мовити, занадто гарні для повсякденного життя. Мій Старий каже: назви покоротше, щоб не довелося для зручності скорочувати наполовину. Але якщо брати квіткове ім’я, довжина мені не завадить. Потрібна тільки квітка найкрасивіша, бо маля, відверто кажучи, гарненьке, а виросте — ще кращим стане!

Фродо подумав недовго і запропонував:

— «Еланор» підійде? Це значить «сонячна зірочка», пам’ятаєш, такі маленькі золотаві квіточки на галявинах Лоріену?