Повернення Короля

— Хто дуже бажає, знаходить спосіб, — шепнув тихий голос йому на вухо. — Чи не стану я тобі в нагоді, друже?

Перед Меррі стояв той самий юнак, що так дивно дивився на нього ще вранці.

— Тобі не хочеться залишати ярла, чи не так? — запитав він. — Я вірно кажу?

— Так, — шепнув Меррі.

— Тоді поїхали зі мною. Я посаджу тебе поперед себе і прикрию плащем, доки не від’їдемо далеко і пітьма не погустішає. Гріх не відгукнутися на таке бажання, як твоє. Мовчи і йди за мною!

— Сердечно дякую, — просяяв Меррі. — Але ми не знайомі!

— Гаразд, — кивнув юнак, — можеш звати мене Арнхельмом.

Ось у такий спосіб склалося, що гобіт не залишився в Едорасі. Сірий жеребець Вихор навіть не відчув, що ноша його зросла: Арнхельм, стрункий і гнучкий, важив менше за інших їздців.

На ніч вони зупинилися під вербами, біля злиття Сніговиці та Ентули, за дванадцять ліг від Едорасу. На світанку поїхали далі по землях Східної Марки; праворуч на схилах Хальфіріену розкинулися густі діброви — там уже починалися володіння Гондору, — а ліворуч у тумані колихалися трясовини нижнього Андуїну. Скачучи щодуху, доганяли ярла гінці зі звістками одна тривожніша від іншої. З півночі увірвалися вороги, зі сходу на плоскогір’я Рохану пробилася банда орків.

— Нам ніколи озиратися, — говорив Теоден. — Прирікові драговини прикриють наш фланг. Не можна втрачати жодної хвилини. Вперед!

Отже, ярл Теоден, син Тенгіла, залишав свої одвічні володіння; миля за милею вів він своїх людей на схід. Одну по одній минали вони всі вершини, що позначають кордони Гондору: Каланад, Мін–Рімон, Ерелас, Нардол; багаття на них уже згасли. Навколо стояла сіра тиша. Тінь густішала. Надія потроху згасала у всіх, навіть найстійкіших серцях.

Розділ 4

ГОНДОР В ОБЛОЗІ

Піна розбудив Гандальф. У кімнаті горіли свічки — за вікнами ледь світилося.

Повітря було важким, як перед грозою.

— Котра година? — тамуючи позіхання, запитав Пін.

— Третя, — відповів Гандальф. — Вставай і вдягайся, Намісник чекає. Настав час виконувати нові обов’язки.

— А мене там нагодують?

— Ні, але я тобі дещо приготував, до полудня як–небудь перетерпиш. Віддано наказ заощаджувати провізію.

Пін сумно подивився на тонку скибочку хліба з мізерним, на його погляд, кружечком масла, приготовлену на красивій тарілці, поряд з кухлем збираного молока.

— І навіщо ти мене сюди привіз…

— Ти сам це добре знаєш, — сухо відповів маг. — Щоб уберегти від ще гірших халеп. А якщо тобі не подобається, пригадай, що ти сам напросився.

Пін відразу принишк і заходився їсти.

Незабаром вони вже крокували по знайомій холодній галереї до тронного залу Білої Вежі. Денетор сидів на колишньому місці, немов і не ворухнувся з учорашнього дня. Він вказав Гандальфу на крісло, а Піна начебто і не помітив. Тільки після довгої паузи Намісник запитав:

— Ну, пане мій Перегріне, сподіваюся, вчорашній день ти провів з користю? На жаль, харчування в Мінас–Тіріті нині скупеньке, не на твій апетит!

Пін промовчав: неприємно почувати, що за твоїми справами стежать і навіть читають думки!

— Чим би ти хотів займатися на моїй службі? — знову запитав Намісник.

— Я думав, ласкавий володарю, ти сам призначиш мені заняття.

— Спершу я маю довідатися, на що ти здатний. Для цього ти залишишся при мені. Мій зброєносець вчора вирушив на стіни, в оборону, і я можу взяти тебе на його місце. Будеш прислужувати, виконувати доручення і розважати мене бесідою, якщо видасться вільна хвилина. Ти вмієш співати?

— У своєму колі — так, — сказав Пін. — Але наші пісні не пасують до великих хором, та ще в такі часи. Ми співаємо заради сміху, про всякі веселі випадки, про страви і питво.

— Ну і чому ж гобітанським пісням не звучати тут і зараз? Ми охоче послухали б пісні країв, що не зазнали наших турбот. Ви співаєте для забави, бо ви в спокої та безпеці — виходить, ми тут працювали недарма, хоч ви й не знали, кому зобов’язані!

Пін спохмурнів. Його не надихала думка виконувати перед правителем Мінас–Тіріту домашні пісеньки, особливо жартівливі, котрі йому краще вдавалися; занадто простацька це була розвага для такої компанії. Втім, Денетор і не зажадав співів зараз же; він став розпитувати Гандальфа про наміри роханців, про становище Еомера — племінника ярла. Піна вразило, які підробиці знав Денетор, вже багато років не залишаючи Гондору, про народ, що так далеко живе.