Повернення Короля

— Якщо це правда, будь благословенний до кінця днів твоїх, Видфаре! — відповів ярл.

Звернувшись до дружинників, він промовив так голосно, що почули і в ескадронах:

— Настав наш час, діти Еорла! Перед вами — Ворог, за вами — рідні оселі. Пам’ятайте: хоч боротися ви будете не на своїй землі, слава, заслужена в битві, буде з вами назавжди. Предки наші присягалися, нам личить виконати присягу. Друзі наші зазнали лиха. Вперед, вірні сини своєї землі і ярла!

Роханці дружно вдарили списами об щити.

— Еомере, сину мій, — вже звичайним голосом додав Теоден, — ти поведеш перший ескадрон під моїм прапором і вдариш посередині. Ельфхольм відразу ж за стіною поведе своїх на праве крило, Гримбольд — на ліве, інші нехай виступають за трьома першими, кому як зручніше. Атакуйте всюди, де скупчується ворог. Подробиці вирішимо, коли одержимо точніші відомості. Вперед, діти мої, не піддавайтеся пітьмі!

Дружина пустила коней з місця в кар’єр. Меррі, тримаючись за луку сідла за спиною Арнхельма, поспішив добути меч з піхов. З гіркотою визнав він у цей час правоту Теодена: що може гобіт? «Тільки й того, що заважаю вершнику, — з тугою думав Меррі. — Хоч би не впасти під копита…»

Одна ліга відокремлювала їх тепер від зруйнованої стіни. Вони досягли її швидко, занадто швидко, на думку Меррі. Нестямно заволали орки, там і тут зав’язалися сутички, але незабаром усе скінчилося. Орки, захоплені зненацька за улюбленою справою, були перебиті блискавично. Біля руїн Північної брами ярл ненадовго затримався. Перший ескадрон підтягся до нього; Арнхельм не відступав від ярла ні на крок, хоча загін Ельфхольма завернув праворуч. Гримбольд повів своїх людей через широкий пролом трохи на схід.

Меррі обережно виглянув через плече Арнхельма. Далеко, миль за десять, на півнеба розгорілася пожежа, а на рівнині палали вогняні заслони, вигнуті півмісяцем; до найближчого залишалося менше ліги. Ні натяку на ранкове світло, ні подуву вітру.

Зберігаючи мовчання, роханці рухалися по гондОрській землі, не поспішаючи, але невпинно, як хвиля припливу. Думки і волю Чорного Вождя займала облога Мінас–Тіріту; він навіть не передчував наближення сили, здатної перекреслити його чудові плани.

Теоден прямував на схід, огинаючи вогняні вали. Ніхто не зустрічався їм, і ярл не поспішав починати атаку. Коли він велів зупинитися, місто вже було близько. В повітрі клубочилися хмари попелу, пахло згарищем і смертю. Коні непокоїлися. Але ярл незрушно сидів на Сніжногривому, споглядаючи передсмертні корчі Мінас–Тіріту; здавалося, страх або старість раптово вразили його й от–от зігнуть. Серце Меррі стукало повільно І глухо. Вони спізнилися! Пізно — це гірше, ніж ніколи. Зараз Теоден схилить сиву голову, заплаче і поверне назад, шукати в горах безпечного прихистку…

Але тут усе перемінилося. Свіжий вітер дихнув в обличчя Меррі. Пітьма поріділа. Далеко на півдні стало видно, як клубочаться сірі хмари, а за ними народжувався ранок. Тієї ж миті біла блискавка розколола ніч від землі до неба; враз місто сліпучо засяяло первозданним білим сяйвом, гостро блиснула Біла Вежа — потім пітьма зімкнулася, і над Пеленнором прокотився могутній грім. Ярл Теоден розправив плечі. Ні сліду старечої немочі! Син Тенгіла піднявся в стременах і голосом дзвінким і молодим, якого давно не чули роханці, крикнув:

• Вставай, дружино Теодена!
• Розпочнемо бенкет мечів.
• Вогнем зігрієтесь,
• Кров’ю вмиєтесь,
• Усіх обійде чаша битви.
• Спис не один впаде із рук,
• І щит розколеться надвоє.
• Замість світання
• Ніч запалає
• Крицею і кров’ю.
• В Гондорі все до бенкету готово.
• В бій же, відважні,
• Скуштуймо слави!

Теоден вихопив з рук зброєносця Гутлафа великий ріг і засурмив з такою силою, що ріг тріснув і розпався. Ескадронні ріжки підхопили заклик. Бойова пісня розляглася над темними полями, і луна відгукнулася їй у горах. «Вперед, вперед, нас Гондор жде!» Ярл крикнув щось Сніжногривому, і той полетів стрілою. За ним тріпотів у міцній руці Гутлафа прапор з білим конем на зеленому полі, слідом помчала і дружина, але наздогнати ярла не могла. Еомер дав шпори коню, білий султан на його шоломі бився на вітрі, і весь загін у громі підків котився, мов штормова хвиля до прибережних скель, — але ярла наздогнати не могли. Чи то чари підбадьорили Теодена, чи то кров пращурів — він летів, подібний до героя Ороме в битві Валар у ті далекі часи, коли світ ще був молодий. Золотий щит відбивав перші промені сонця, трава загорялася свіжою зеленню під ногами баского коня. Бо ранок вступив у свої права, свіжий вітер віяв з Моря, пітьма розсіювалася. Стогін пройшов по воїнству Мордору; найманці Саурона розбігалися і гинули під копитами розпашілих коней. Роханці рубали ворога і співали, радість чесної битви переповняла їхні серця, грізний наспів, підхоплений вітром, долетів до захисників обложеного міста.