1Q84. Книга друга

— Перейдіть у лівий ряд, — сказала Аомаме таксистові.

— А хіба у правому нема руху? — спокійно заперечив він. — Крім того, поворот до Ікедзірі з правого боку, а тому пізніше буде важко змінити рядність, якщо я зараз перейду в лівий ряд.

Аомаме не прийняла заперечення.

— Нічого, перейдіть у лівий ряд.

— Ну, якщо так кажете… — ніби змірившись, погодився таксист.

Висунувши руку з віконця, він дав знак рефрижератору й, переконавшись, що той водій його зрозумів, просунувся у лівий ряд. А коли проїхав метрів п'ятдесят, вервечка автомобілів одностайно спинилася.

— Відчиніть двері, бо я тут вийду.

— Вийдете? — спитав приголомшений таксист. — Вийдете тут?

— Так, вийду тут. Бо маю тут справу.

— Але ж ми посередині швидкісної автостради. Небезпечно, й, крім того, вам нема куди йти.

— Нічого, недалеко звідси попереду є аварійні сходи.

— Аварійні сходи? — таксист махнув головою. — Я не знаю, чи щось таке є. Та якщо я вас випущу, то матиму великі неприємності від своєї компанії. І від управління столичною швидкісною автострадою можу дістати догану. Вибачайте.

— Так склалося, що мені обов'язково треба тут зійти, — сказала Аомаме і, вийнявши ще одну банкноту на десять тисяч єн й клацнувши пальцями, простягла її таксисту. — Вибачте за настирливість. Це вам за те, що завдаю клопоту. А тому, будь ласка, випустіть мене.

Таксист не взяв банкноти, а ніби змірившись, поворотом важеля під рукою відчинив задні автоматичні дверцята.

— Грошей мені не треба. Досить того, що спочатку отримав. Тільки будьте обережні. На автостраді нема узбіччя. Навіть серед такого затору йти людині небезпечно.

— Дякую, — сказала Аомаме. Зійшовши з таксі, вона постукала у віконце, щоб таксист опустив шибку. Нахилившись до вікна, просунула йому банкноту на десять тисяч єн.

— Візьміть, будь ласка. Про мене не турбуйтесь. Бо в мене грошей вдосталь.

Таксист поглядав то на банкноту, то на обличчя Аомаме.

— Якщо поліція або компанія щось про мене розпитуватиме, то скажіть, що я пригрозила вам пістолетом. Мовляв, не було іншої ради. Тоді вас, мабуть, не ганитимуть.

Таксист, здавалося, не розумів, що вона каже. Грошей вдосталь? Пістолетом пригрозила? Однак банкноту взяв. Відмовлявся від неї, бо, видно, побоювався чогось несподіваного.

Як і попереднього разу, Аомаме рушила в напрямі до Сібуї, пробиваючись між огорожею та лівим рядом автомашин. Пройшла метрів п'ятдесят. Люди в автомобілях супроводжували її здивованими поглядами. Однак Аомаме на них не звертала уваги, а йшла, випроставшись, урочисто, немов модель на подіумі під час Паризького тижня моди. Вітер гойдав її волосся. Від великогабаритних автомашин, що швидко мчали на порожній зворотній смузі автостради, здригалося дорожнє полотно. Рекламний щит фірми «Ессо» ставав щораз ближчим, і невдовзі Аомаме досягла знайомої площадки, призначеної на випадок аварії.

Навколишній краєвид не змінився порівняно з колишнім. Той самий залізний парканчик, а за ним жовта телефонна будка.

«Тут почався 1Q84 рік, — подумала вона. — Відтоді, як я спустилася аварійними сходами на державне шосе номер 246, світ для мене перемінився. Тому я вирішила ще раз ними спуститися. Тоді, на початку квітня, на мені був бежевий плащ. Зараз усе ще початок вересня, і плащ недоречний. Та якщо не брати до уваги плаща, все інше на мені таке саме. У такому ж одязі в готелі в кварталі Сібуя я вбила того нікчемного чоловіка, пов'язаного з нафтовим промислом. У костюмі від Дзюнко Сімади й туфлях на високих каблуках від Шарля Журдана. У білій блузці. У панчохах і пружинистому бюстгальтері. Підібгавши міні-спідничку, я перебралася через залізний парканчик і спустилася аварійними сходами.

Зараз я зроблю ще раз те саме. З чистої цікавості. Просто хочу дізнатися, що станеться, коли в тому ж місці, в тому ж одязі зроблю те саме. Не думаю, що це мене врятує. Смерті особливо не боюся. Як настане той час, нітрохи не вагатимусь. Помру з усміхом на устах». Однак Аомаме не хотіла вмирати необізнаною з тим, що відбувається навколо. «Хочу тільки спробувати. Якщо нічого не вийде, змирюся. Але врешті-решт зроблю те, що можу зробити. Це мій спосіб життя».

Перехилившись через залізний парканчик, Аомаме взялася шукати аварійні сходи. Однак їх там не було. Вона кілька разів приглядалась, але картина залишалася однаковою. Аварійні сходи зникли.