— Що правду видно очима й можна підтвердити фактами.
Аомаме злегка стиснула губи.
— Я не кажу, що будь-яка правда є такою. А лише у сфері, якої стосується моя професія. Звісно, якби у всіх сферах так було, то все стало б набагато зрозумілішим.
— Та цього нема, — сказав чоловік.
— Чому?
— Звичайні люди не хочуть правди, яку можна підтвердити фактами. Бо в більшості випадків, як ви сказали, вона супроводжується болем. І тому майже всі люди не хочуть такої правди, Вони потребують чогось гарного й приємного, що надає хоч трохи глибшого сенсу їхньому існуванню. І саме це породжує релігію. — Чоловік кілька разів покрутив головою і вів далі: — Якщо вчення «А» надає їхньому існуванню глибокого сенсу, то він або вона вважає його правдою. Якщо ж вчення «Б» робить його або її безпомічними і мізерними, то вони вважатимуть його брехнею. Це ж абсолютно зрозуміло. Тому, якщо хтось стверджуватиме, що вчення «Б» — правда, люди його ненавидітимуть, обходитимуть мовчанкою, а в деяких випадках навіть нападатимуть на нього. Для них не має значення жодна логіка чи підтвердження фактами, Більшість людей насилу зберігає душевну рівновагу завдяки тому, що заперечує, відкидає можливість своєї безпомічності й мізерності.
— Однак людський організм, за невеликою відмінністю, всі органи безпомічні й мізерні. Хіба це не самоочевидно? — спитала Аомаме.
— Це правда, — погодився чоловік. — Будь-який організм, за невеликою відмінністю, безпомічний і мізерний, так чи інакше, розпадається і зникає. Це — безсумнівна правда. А людська душа?
— Я зазвичай не думаю про душу.
— Чому?
— Бо не маю особливої потреби.
— Цікаво, чому не маєте? Бо хіба роздуми про власну душу, незалежно від їхньої ефективності, не є для людини обов'язковою роботою?
— У мене для цього є кохання, — коротко відповіла Аомаме.
«Ой-йо-йой, що ж це я кажу? — подумала вона. — Розповідаю про кохання чоловікові, якого зараз готуюся вбити».
На чоловіковому обличчі розплилося щось схоже на усміх — так вітер жене по тихому водяному плесу жмури. В ньому знайшло свій вияв природне й дружнє почуття.
— І самого кохання вам досить?
— Саме так, досить.
— Ваше кохання спрямоване на певну особу?
— Так, — відповіла Аомаме, — на конкретного чоловіка.
— Безпомічний і мізерний організм та світле абсолютне кохання… — тихо проказав чоловік і після короткої паузи додав: — Схоже, що вам начебто не потрібна релігія.
— Можливо, не потрібна.
— Бо сама така ваша позиція — це, так би мовити, релігія.
— Ви недавно сказали, що релігія пропонує скоріше гарну гіпотезу, ніж правду. А що ж таке релігійна організація, якою ви керуєте?
— Чесно кажучи, я не вважаю свою роботу релігійною діяльністю, — відповів чоловік. — Я тільки чую голос і передаю його зміст людям. Цей голос чую тільки я. І те, що чую, — це безсумнівна правда. Однак я не можу довести, що таке послання — правда. Я здатний лише втілити в життя кілька супутніх проявів благодаті.
Аомаме злегка прикусила губу й поклала рушник. Хотіла запитати: «Наприклад, якої благодаті?». Але передумала, бо в такому разі розмова затяглася б надовго. А їй треба скінчити важливу роботу.
— Може, ще раз ляжете долілиць? Наостанку розімну м'язи на шиї, — запропонувала вона.
Чоловік знову повернув на маті своє здоровенне тіло й виставив товсту шию.
— У всякому разі, у вас легка рука, — сказав він.
— Легка рука?
— Пальці, що випромінюють незвичну енергію. Гостре відчуття дотику, яке дозволяє вам знаходити особливі точки людського організму. Такими надзвичайними здібностями наділена дуже обмежена кількість людей. Завдяки навчанню і тренуванню їх не можна набути. Я також володію чимось подібним, але іншого роду. Однак, як завжди буває з будь-якою благодаттю, за отриманий дарунок людині доводиться чимось розплачуватися.
— Я так ніколи не думала, — сказала Аомаме. — Я тільки вчилася, тренувалась і набувала майстерності. Ні від кого нічого не отримала.
— Я не маю наміру з вами сперечатися. Але хочу, щоб ви запам'ятали. Боги дають, боги забирають. Навіть якщо ви й не знаєте, що отримали, боги добре пам'ятають, що дали. Вони нічого не забувають. Подарований талант треба якомога бережливіше використовувати.
Аомаме поглянула на своїх десять пальців. А тоді приклала їх до чоловікової шиї. Всю увагу зосередила на їхніх кінчиках. Боги дають, боги забирають.