86  

Фукаері довго сиділа в незмінній позі й, немов комаха, що п'є нектар з квітки, до останку поглинала сім'я Тенґо. Потім, буквально не залишаючи ні краплі, поволі вийняла його прутень і мовчки пішла у ванну кімнату. Тенґо незчувся, як грім стих. Раптово припинилась і злива. Грозові хмари, які вперто нависали над його квартирою, безслідно зникли. Навколо запанувала нереальна тиша. Було тільки чути, як Фукаері купається під душем. Позираючи на стелю, Тенґо чекав, коли до нього повернуться колишні відчуття. Ерекція все ще зберігалася, але, як і слід було сподіватися, прутень начебто ставав м'якішим.

Одна частина душі Тенґо все ще перебувала в аудиторії початкової школи. На його лівій руці залишилося чітке відчуття пальців дівчини. Він не міг підняти її і перевірити, але, напевне, сліди на лівій долоні від її маленьких нігтів почервоніли. У серцебитті ще трохи зберігалися наслідки збудження. Хоча густа хмаринка у грудях і розвіялася, натомість щось зовсім біля серця скаржилося на приємний, глухий біль.

«Аомаме, — подумав Тенґо. — Треба зустрітися з нею. Відшукати. — Цікаво, чому він досі не догадався до такої очевидної речі? Вона ж передала йому цінний пакет. — Чого я викинув його, так і не відкривши?» Він спробував хитнути головою, але все ще не міг. Організм ще не позбувся оніміння.

Незабаром Фукаері повернулася у спальню. Загорнувшись у купальний халат, сіла на край ліжка.

— Карлики вже не бешкетують, — сказала вона, як холоднокровний, досвідчений розвідник, що доповідає про ситуацію на передовій лінії фронту. І описала пальцем у повітрі маленьке коло. Досконале коло, яке італійський художник епохи Відродження намалював на церковній стіні. Коло без початку й кінця. Якийсь час воно висіло в повітрі.

— Кінець.

Сказавши це, дівчина скинула халат і хвильку стояла гола. Так, наче в нерухомій атмосфері повільно, природним чином висушувала залишки вологи на тілі. Картина була прекрасна. Гладкі груди й безволосий низ живота.

Після того, нахилившись, Фукаері підняла піжаму, залишену на підлозі, й накинула на себе, не одягнувши перед тим білизни. Застебнула ґудзики й зав'язала поясок. У напівтемряві Тенґо несамохіть стежив за процесом, схожим на те, як личинка перетворюється на комаху. Його піжама була завелика, але Фукаері до неї звикла. Потім вона прослизнула у вузьке ліжко, знайшла собі в ньому місце й поклала голову на плече Тенґо. Голим плечем він відчув форму її маленького вуха, а на шиї — її теплий подих. І тоді оніміння з плином часу, як морський відплив, стало помалу віддалятися.

Повітря залишалося вологим, але ця вологість не була липкою й неприємною. За вікном почали дзижчати комахи. Ерекція зовсім припинилася, і його прутень знову занурювався у трясовиння спокою. Здавалось, усе, пройшовши відповідні стадії, зробило один оборот і нарешті закінчило свій цикл. У повітрі було намальоване одне коло. Тварини зійшли з ковчега й розбрелися по рідній землі. Всі пари повернулися на свої місця.

— Бажано поспати, — сказала дівчина. — Дуже міцно.

«Засну дуже міцно, — вирішив Тенґо. — Посплю й прокинуся. Цікаво, яким буде світ завтра?»

— Цього ніхто не знає, — вгадавши його думки, сказала Фукаері.

Розділ 15

(про Аомаме)

Нарешті почнеться час привидів

Аомаме добула з шафи запасну ковдру й накинула її на здоровенне чоловікове тіло. Потім, ще раз приклавши палець до шиї, переконалася, що артерія цілком перестала пульсувати. Людина, прозвана лідером, уже перебралася в інший світ. Який це світ — невідомо. Але точно не 1Q84 року. А в цьому світі він уже став називатися покійником. Навіть не видавши найменшого звуку і тільки на мить, ніби від холоду ледь-ледь здригнувшись, перейшов вододіл між життям і смертю. Не пролив ані краплі крові. І тепер, звільнившись від усіх болів, лежить німотно мертвий долілиць на синій маті для вправ з йоги. її робота, як завжди, була швидкою і точною.

Аомаме настромила на вістря голки корок і поклала її в коробочку, а коробочку — в спортивну сумку. З вінілового мішечка вийняла пістолет фірми «Heckler & Koch» і засунула за пояс штанів. Зняла запобіжник і загнала патрон у патронник. Відчувши ззаду, на попереку, надійну металеву зброю, вона полегшено зітхнула. Підійшла до підвіконня й, заслонивши вікно, затемнила кімнату.

Після того взяла спортивну сумку й попрямувала до дверей. Узявшись за клямку, озирнулась і ще раз зиркнула на здоровенного чоловіка, що лежав ниць у темряві. Здавалося, ніби він міцно спав. Так само, як тоді, коли його вперше побачила. Ніхто, крім Аомаме, в цьому світі не знав, що він помер. Та ні, хіба що карлики знали. Саме тому вони припинили громовицю. Бо знали, що посилати зараз таке попередження — марна справа. Обраний ними представник уже мертвий.

  86  
×
×