1Q82. Книга перша

Однак, хоча дівчина й не усвідомлювала, що таке протилежна стать, вона начебто ставилася до нього з певною приязню. Так припускав Тенґо. Принаймні він не справляв на неї поганого враження. Бо інакше, незалежно від її намірів, вона не тримала б його за руку так довго.

Вони перейшли на платформу лінії Оме й сіли у вагон першої електрички, що очікувала пасажирів. Усередині було повно старих людей, зодягнених по-альпіністському, й разом з дітьми — більше, ніж вони сподівалися. Вони не сіли, а стали поблизу дверей.

— Видно, приїхали на екскурсію, — оглядаючись навколо, сказав Тенґо.

— Можна тримати за руку, — спитала Фукаері. Навіть сівши у вагон, вона все ще її не відпускала.

— Звичайно, можна, — відповів Тенґо.

Начебто заспокоївшись, Фукаері й далі тримала його руку, її пальці й долоня, як і раніше, були гладкими й сухими. Здавалось, вона не переставала шукати й перевіряти щось, заховане в ньому.

— Уже не страшно, — запитала вона без запитальної інтонації.

— Думаю, не страшно, — відповів Тенґо. І це була правда. Паніка, що охопила його недільного ранку, напевне, завдяки дотику руки Фукаері невпинно втрачала силу. Він уже не пітнів, перестало несамовито калатати серце. Не з'являлася галюцинація. Дихання, як завжди, стало розміреним.

— От і гаразд, — одноманітним голосом сказала Фукаері.

«От і гаразд!» — подумав і Тенґо.

Пролунало коротке, скоромовкою, оголошення, що поїзд вирушає, і невдовзі двері з гуркотом, наче допотопна велетенська тварина, що, прокинувшись, потрясла своїм тілом, зачинилися. Ніби нарешті зважившись, електричка поволі залишила платформу.

Сидячи поряд, рука в руці, з Фукаері, Тенґо споглядав краєвид за вікном. Спочатку пропливали цілком звичайні житлові квартали. Та з плином часу рівнина Мусасіно змінилася гірським краєвидом. Після станції Хіґасі-Оме залізниця стала одноколійною. І коли там вони пересіли на електричку з чотирма вагонами, навколишні гори зробилися помітнішими. Звідти люди вже не їздили щодня на роботу до столиці. Гори все ще зберігали по-зимовому сіре забарвлення, але вже впадала в очі яскрава зелень хвойних дерев. Як тільки електричка зупинялася на станції, відразу відчувалось, як змінювався запах повітря. Здавалося, що і звуки ненароком ставали іншими. Уздовж колії видніли поля, почастішали селянські оселі. З'являлося більше міні-тракторів, ніж легкових автомобілів. «Очевидно, ми заїхали досить далеко, — подумав Тенґо. — Власне, куди їдемо?»

— Не турбуйтеся, — сказала дівчина, ніби прочитавши, що в нього на душі.

Він мовчки кивнув. «Такий настрій, ніби їду до батьків нареченої просити її руки», — подумав Тенґо.

Вони зійшли з електрички на станції Футаматао.^[25] Станції з такою дивною назвою він не пригадував. На старій маленькій дерев'яній станції, крім них, зійшло ще п'ятеро людей. І ніхто не сів. Люди приїхали до Футаматао, щоб пройтися гірським путівцем і подихати чистим повітрям, а не послухати мюзикл «Чоловік з Ла-Манчі», побувати на шаленій дискотеці, відвідати автосалон «Aston Martin» чи у французькому ресторані скуштувати омарів, обсмажених у сухарях. Досить було глянути на людей, що тут зійшли, щоб це стало зрозумілим.

Перед станцією не було ні пристойної крамниці, ні жодної живої душі. І лише стояло одне таксі. Напевне, прибуло спеціально до прибуття електрички. Фукаері легенько постукала в його вікно. Двері відчинились, і вона зайшла всередину. Помахом руки запросила сідати й Тенґо. Двері зачинилися, Фукаері коротко пояснила, куди їхати, й таксист кивнув.

На таксі вони їхали не дуже довго, але дорога була вкрай складною. Спочатку піднімаючись на крутий пагорб і спускаючись крутим схилом, вони їхали вузьким польовим путівцем, на якому двом автомашинам важко розминутися. З безліччю несподіваних поворотів. Та оскільки таксист не сповільнював швидкості, то знервований Тенґо мусив весь час триматися за двері. Потім, піднявшись нагору дуже крутою дорогою, подібною до лижного спуску, таксі нарешті дісталося на вершину невеликої гори. Тепер воно скоріше скидалося на один із транспортних засобів атракціону в парку розваг.

Тенґо передав таксисту тисячу єн й отримав решту разом із квитанцією.

Біля старого будинку в японському стилі стояв малогабаритний «Pajero» фірми «Міцубісі» і великий зелений «Jaguar».

«Pajero» яскраво виблискував, a «Jaguar» старої моделі, густо вкритий сірим пилом, утратив свій первісний колір. Забруднене переднє скло свідчило, що автомобілем давно не користувалися. Повітря було на диво свіжим, навколо панувала така глибока тиша, що довелося пристосовувати до неї свій слух. Небо здавалося бездонним, сонячне проміння лагідно гріло відкриту шкіру. Іноді лунав різкий незнайомий пташиний крик, але самого птаха Тенґо не бачив.

---

25 Футаматао — роздвоєний хвіст.