Втрачений символ

— Ви вразили мене своєю наукою, — прошепотів чоловік, коли вони дійшли до дна сходового колодязя. — Сподіваюсь, і моя наука вразить вас.

РОЗДІЛ 99

Причаївшись у темряві парку Франкліна, оперативник ЦРУ Тернер Сімкінс не зводив пильного погляду з Ворена Беламі. Наразі ніхто не заковтнув наживку, але було ще рано.

Раптом писнула його рація, і він увімкнув її, сподіваючись, що хтось із його людей щось помітив. Але то була Сато. З новою інформацією.

Сімкінс вислухав начальницю і розділив занепокоєння.

— Не вимикайтеся. Зараз я подивлюся. — Проповзши крізь кущі, у яких він ховався, агент став уважно вдивлятися туди, звідки прийшов на майдан. Трохи поманеврувавши в заростях, Сімкінс нарешті знайшов позицію, з якої все було добре видно.

«Чорт забирай!»

У полі його зору з'явилася будівля, схожа на мечеть зі Старого Світу. Вона примостилася між двома набагато більшими спорудами; її мавританський фасад був оздоблений блискучими теракотовими кахлями, викладеними вигадливими візерунками. Над трьома масивними дверима виднілися три яруси вузьких, як бійниці, вікон. Здавалося, що в них ось-ось з'являться арабські лучники, щоб пустити стріли в кожного непроханого гостя.

— Я бачу її, — сказав Сімкінс.

— Чи не видно ознак діяльності?

— Жодної.

— Добре. Мені треба, щоб ви змінили позицію і пильно спостерігали за цією спорудою. Вона називається храм Святині Алмаса, у ній розташоване головне управління якогось таємничого ордену.

Сімкінс уже давно працював у окрузі Колумбія, але нічого не знав про цей храм та про древній містичний орден, чиє головне управління розташовувалося на майдані Франкліна.

— Ця споруда, — пояснила Сато, — належить групі, що називається древній арабський орден шляхетних адептів Таємничої Святині.

— Ніколи про них не чув.

— А я гадаю, що чули, — заперечила Сато. — Вони є філією масонів і більше відомі під назвою адепти Святині.

Сімкінс із сумнівом кинув погляд на оздоблену будівлю. «Адепти Святині? Це ті, що будували шпиталі для дітей?» Він не міг уявити собі більш безневинного ордену, аніж братство філантропів, котрі вбиралися у червоні фески і марширували на парадах.

Та побоювання Сато таки мали підґрунтя.

— Пані, якщо наш об'єкт здогадається, що шукана ним споруда насправді є орденом, розташованим на майдані Франкліна, йому не потрібна буде адреса. Він просто не з'явиться на призначене рандеву, а піде прямісінько до потрібного місця.

— Ото ж і я боюся. Наглядайте за входом.

— Слухаю, пані.

— Є якісь звістки від агента Гартмана з Калорама-Гайтс?

— Ні, пані. Ви ж сказали йому телефонувати безпосередньо вам.

— Так, але він і досі не обізвався.

«Дивно, — подумав Сімкінс, поглянувши на годинник. — Уже давно пора».

РОЗДІЛ 100

Голий Роберт Ленґдон лежав сам-один у непроглядній темряві і тремтів. Паралізований страхом, він більше не міг гепати чи кричати. Натомість заплющив очі, намагаючись вгамувати своє серце, що бухкало, як кувалда, і контролювати дихання, яке від паніки стало частим та уривчастим.

«Ти просто лежиш під широченним нічним небом, — намагався він переконати себе. — Над тобою немає нічого, окрім незчисленних миль бездонного простору».

Ця заспокійлива уявна картина допомогла йому пережити кілька хвилин у тісному томографі. Зазвичай це не обійшлося б без потрійної дози заспокійливих пігулок. Однак сьогодні сеанс візуалізації не допомагав узагалі.

Ганчірка в роті Кетрін Соломон просунулася глибше і вже перешкоджала диханню. Татуйований монстр заніс її вузькими сходами до темного підвального коридору. У дальньому кінці вона на якусь мить побачила кімнату, освітлену химерним червонувато-пурпуровим світлом, але до неї вони не дійшли. Натомість чоловік зупинився біля маленької бічної кімнати, заніс Кетрін усередину і посадив на дерев'яний стілець. Її зв'язані руки він завів за спинку стільця, щоб вона не поворухнулася.

Кетрін відчула, як гострий дріт знову врізався їй у зап'ястя. Та вона майже не відчувала болю, бо його поглинула паніка через те, що вона вже ледь могла дихати. Ганчірка в роті прослизала дедалі глибше у горло. Рефлекторно ковтаючи, Кетрін лише заганяла кляп іще далі, і у неї вже попливло перед очима.

А позаду неї татуйований чоловік зачинив двері й увімкнув світло. Очі Кетрін засльозилися, і все перед очима перетворилося на одну розмиту пляму.