Втрачений символ

Коли вона закінчила, то на ньому висвітилося:

0,0000000000 кг.

— Це ваги? — спитав Пітер.

— Не просто ваги. — Кетрін взяла тоненьку паперову смужку з найближчого столика і обережно поклала її на капсулу. Цифри на дисплеї знову застрибали і застигли на новій величині:

0,0008194325 кг.

— Це надточні мікроваги, — пояснила Кетрін. — 3 роздільною здатністю до кількох мікрограмів.

Однак з обличчя Пітера і досі не сходив спантеличений вираз.

— Ти що — збудувала надточні ваги для людини?

— Саме так. — 3 цими словами Кетрін підняла прозору ляду капсули. — Якщо я поміщу всередину людину і закрию цю ляду, то індивід опиниться всередині повністю герметичної системи. Ніщо не проникає назовні та всередину. Ані газ, ані рідина, ані часточки пилу. Ніщо не зможе вийти звідси — ані подих людини, ані випари поту, ані тілесні рідини — нічого.

Пітер пригладив пальцями свою густу кучму сріблястого волосся — він мав однаковий із сестрою жест, що означав знервованість.

— Гм... але ж цей індивід тут досить швидко помре.

Кетрін кивнула.

— Приблизно за шість хвилин, залежно від швидкості дихання.

Пітер повернувся і поглянув на неї впритул.

— Щось я не розумію...

Вона посміхнулася.

— Невдовзі зрозумієш.

Полишивши машину, Кетрін повела Пітера до пункту управління лабораторією і всадовила перед плазмовим монітором. Натиснувши на кнопки клавіатури, вона знайшла кілька відеофайлів, що зберігалися на голографічних твердих дисках. Коли екран замерехтів і засвітився, перед ними з'явилося щось на кшталт домашнього відео.

Об'єктив камери пройшовся по скромній спальні з незастеленим ліжком, пляшечками з медикаментами, дихальним пристроєм та кардіомонітором. Пітер отетеріло витріщався на екран — камера рухалася, аж поки в її об'єктив не потрапив змайстрований його сестрою ваговий пристрій, розташований приблизно по центру кімнати.

Очі Пітера розширилися.

— Що це, в біса, означає?

Прозора ляда капсули була відкрита, а всередині лежав дуже старий дід у кисневій масці. Його стара дружина та працівниця хоспісу стояли поруч із машиною. Чоловік важко й уривчасто дихав, і очі його були заплющені.

— Цей чоловік у капсулі був колись моїм викладачем точних наук у Йельському університеті, — пояснила Кетрін. — Останнім часом він тяжко хворів. Він завжди казав, що волів би заповісти своє тіло науці, тому, коли я пояснила йому ідею мого експерименту, викладач одразу ж погодився взяти в ньому участь.

Пітер заціпеніло мовчав від пережитого потрясіння, споглядаючи сцену, що перед ним розгорталася.

Аж ось працівниця хоспісу повернулася до дружини старого.

— Вже час. Він готовий.

Старенька витерла хусткою сльози і кивнула — рішуче і спокійно.

— Гаразд.

Працівниця простягла руку й обережно зняла зі старого кисневу маску. Чоловік трохи ворухнувся, але його очі так і не розплющилися. Медсестра відкотила вбік дихальне обладнання та інше приладдя, і чоловік у капсулі залишився повністю сам-один посеред кімнати.

Тоді дружина помираючого підійшла до машини, нахилилася і ніжно поцілувала чоловіка в лоб. Старий не розплющив очей, але його губи ворухнулися, і на них з'явилася легка любляча посмішка.

Без кисневої маски чоловік дихав дедалі важче. Смерть наближалася — швидко й невблаганно. З гідною подиву й поваги силою та спокоєм його дружина повільно опустила прозору ляду, а потім затиснула і пристебнула її, зробивши точнісінько так, як і навчила її Кетрін.

Пітер стривожено відсахнувся.

— Кетрін, що це таке, заради Бога?!

— Усе нормально, — прошепотіла Кетрін. — У капсулі ще вдосталь повітря. — Вона вже багато разів передивлялася це відео, однак її серце пришвидшено забилося. Вона показала на ваги під капсулою, де лежав умираючий. На дисплеї висвітлювалися цифри:

51,4534644 кг.

— Це вага його тіла, — сказала Кетрін.

Дихання старого стало швидким та неглибоким, і Пітер заворожено подався вперед, до екрана.

— Така була його воля, — прошепотіла Кетрін. — Дивись, що зараз станеться.

Дружина старого відійшла, сіла поруч із медсестрою на ліжко і стала спостерігати.

Впродовж наступних шістдесяти секунд поверхове дихання вмираючого пришвидшилося, і раптом у якусь мить перервалося — неначе старий сам встановив цей момент. Він просто востаннє вдихнув — і не видихнув. І все зупинилося.