Втрачений символ

— Апокаліпсис? — спитала дівчинка.

— Саме так. Книга Одкровення є вражаючим прикладом нашої спільної істини. Ця остання книга Біблії розповідає ту саму історію, що й безліч інших релігій та вірувань. Усі вони пророкують відкриття великої мудрості.

— А хіба в Апокаліпсисі не йдеться про кінець світу? — спитав хтось. — Ну, Антихрист, Армагеддон, завершальна битва добра зі злом?

Соломон посміхнувся.

— Хто з вас вивчає грецьку?

Піднялося кілька рук.

— Що буквально означає слово «Апокаліпсис»?

— Воно означає... — почав один учень, потім замовк і за мить продовжив немов зі здивуванням: — Апокаліпсис означає «відкривати» або ж «показувати».

Соломон схвально кивнув хлопцеві.

— Саме так. Апокаліпсис буквально означає «відкриття», «виявлення». Біблійна Книга Одкровення пророчить відкриття великої істини та незбагненної мудрості. Апокаліпсис — це не кінець світу, а радше, кінець того світу, який ми знаємо. Пророцтво Апокаліпсису — це лише одне з багатьох прекрасних пророцтв Біблії, яке зазнало перекручень. — Соломон підступив до краю сцени. — Повірте мені, Апокаліпсис дійсно гряде... і він буде зовсім не таким, як нас вчили.

Високо над його головою вдарив дзвін.

Здивовані й приголомшені учні вибухнули громом оплесків.

РОЗДІЛ 112

Кетрін Соломон вже зависла на краю свідомості, коли раптом почувся оглушливий вибух і її струсонула потужна ударна хвиля.

За кілька секунд вона відчула запах диму.

У її вухах задзвеніло.

Почулися приглушені голоси. Далекі вигуки. Кроки. Раптом їй стало легше дихати. То з рота витягли кляп.

— Ви у безпеці, — прошепотів чоловічий голос. — Тримайтеся.

Кетрін гадала, що чоловік висмикне з її руки голку, але він натомість почав вигукувати накази.

— Принесіть аптечку! Причепіть апарат переливання крові до голки! Введіть їй розчин Рінгера з лактатом і виміряйте кров'яний тиск! — Чоловік почав перевіряти її основні життєві показники, а потім спитав: — Міс Соломон, той чоловік, який з вами це зробив... Куди він подівся?

Кетрін щосили намагалася розплющити очі, але відчула, що слабне.

— Нам конче потрібно знати, куди він пішов, — наполягав чоловік.

Кетрін прошепотіла у відповідь три слова, хоча знала, що вони прозвучать безглуздо.

— До... священної гори.

Директор Сато переступила через скручені вибухом сталеві двері і пішла дерев'яними сходами до потаємного підвалу. Внизу її зустрів один з агентів.

— Пані, мені здається, що вам буде цікаво дещо побачити.

Сато пішла за агентом до однієї з кімнат у кінці вузького коридору. Ця кімната була яскраво освітленою та порожньою за винятком купи одягу на долівці. Сато відразу ж упізнала твідову куртку та мокасини Роберта Ленґдона.

Агент показав рукою у дальній куток, на великий, схожий на труну контейнер.

«Що це, в біса, таке?»

Директор підійшла до контейнера і побачила, що через усю кімнату до нього тягнулася прозора пластикова трубка. Японка обережно наблизилася до ящика.

Вона помітила, що у верхній частині він мав ковзну кришку. Простягнувши руку, Сато відсунула засувку, під якою було маленьке, схоже на портал віконце.

І відсахнулася.

За плексигласовим вікном виднілося занурене у воду безтямне обличчя професора Роберта Ленґдона.

Світло!

Безмежна порожнеча, у якій дрейфував Ленґдон, раптом заповнилася сліпучим сонцем. Промені розпеченого добіла світла полилися крізь темряву простору і обпекли його мозок.

Світло було повсюди.

Раптом з сяйної хмарини перед ним виник прекрасний силует. То було обличчя... розпливчасте й нечітке... Крізь порожнечу на нього дивилися очі. Обличчя оповивали потоки світла, і Ленґдонові спало на думку, що він бачить перед собою лик Божий.

Сато дивилася на домовину контейнера, міркуючи, чи мав професор хоч якесь уявлення про те, що з ним сталося. Навряд чи, вирішила вона. Бо метою цієї технології саме і була дезорієнтація.

Баки для сенсорної депривації, тобто для відключення органів чуттів, з'явилися ще в п'ятдесятих роках двадцятого сторіччя і досі являли собою пристрій для розваг та експериментів багатих прихильників вчення про Нову добу. Те, що називалося «плаванням», забезпечувало можливість відчути себе наче всередині материнської утроби... То було щось на кшталт допоміжного засобу для медитації, який притлумлював мозкову діяльність шляхом усунення всіх сенсорних надходжень — світла, звуку, дотику та навіть сили тяжіння. У стандартних баках людина плавала на спині в гіперщільному соляному розчині, який дозволяв тримати обличчя над поверхнею води і дихати.