Втрачений символ

Малах повернув голову і побачив біля себе жертовний ніж, зламаний об гранітний олтар, вкритий ковдрою з розбитого скла. «Навіть після всього болю, що я йому завдав... Пітер Соломон відвернув ніж. Він відмовився пролити мою кров».

Зі страхом Малах підвів голову й оглянув своє тіло. Цей живий артефакт, що мав стати його великою пожертвою, тепер лежав увесь понівечений. Тіло, з якого навсібіч стирчали великі уламки скла, стікало кров'ю.

Малах кволо опустив голову на гранітний олтар і звів погляд угору, туди, де щойно була скляна стеля. Гелікоптера вже не було, і на його місці з'явився тихий зимовий місяць.

Широко розкривши очі, Малах лежав, судомно хапаючи ротом повітря, сам-один на великому олтарі.

РОЗДІЛ 122

«Увесь секрет у тім, як померти».

Малах збагнув, що все пішло шкереберть. Не було прекрасного яскравого світла. Не було пишного чудесного прийому. Тільки темрява та нестерпний біль. Навіть у його очах. Він не бачив нічого, але чув біля себе рух. Лунали голоси... людські голоси, і один із них, як це не дивно, належав Робертові Ленґдону. Як таке могло статися?

— З нею все гаразд, — раз у раз повторював Ленґдон. — Із Кетрін усе нормально, Пітере. Твоя сестра в безпеці.

«Ні, — подумав Малах. — Кетрін мертва. Мусить бути мертвою».

Малах більше не міг бачити, не знав навіть, чи розплющені його очі, але він чув, як гелікоптер полетів геть. У Храмовій залі запала тиша. Малах відчув, як повільно здіймається і пульсує поверхня землі... неначе насувався шторм, що порушив природні припливи та відпливи океану.

Хаос із порядку.

А незнайомі голоси щось кричали, стривожено говорили з Ленґдоном про переносний комп'ютер та відеофайл. «Надто пізно, — подумав Малах. — Шкоди завдано. Зараз це відео поширюється, як пожежа в сухому степу, проникаючи у кожен закуточок шокованого світу і знищуючи майбуття масонства. Ті, хто, більше за інших, здатні до поширення мудрості, мають бути знищені». Невігластво людства — ось що завжди допомагало ширити хаос. Відсутність Світла на землі — ось що підживлювало темряву, на прихід якої очікував Малах.

«Я здійснив славетні подвиги, і невдовзі мене приймуть як царя».

Малах відчув, як до нього хтось наблизився. Він знав, хто це. Бо відчув запах жертовної олії, якою змастив поголене тіло свого батька.

— Не знаю, чи ти чуєш мене, — прошепотів на вухо Пітер Соломон. — Але я хочу, щоб ти дещо знав. — І він торкнувся пальцем священної точки на маківці Малахової голови. — Те, що ти тут написав... — Він зробив паузу. — Це не Втрачене Слово.

«А от і ні, це воно, — подумав Малах. — Ти переконав мене в цьому, не залишивши жодного сумніву».

Згідно з легендою, Втрачене Слово було написане мовою настільки древньою й таємничою, що людство просто забуло, як нею читати. Колись Пітер виявив, що це була найдревніша мова у світі.

Мова символів.

В ідіоматиці символознавства був один символ, який панував над всіма іншими. Як найдревніший та найуніверсальніший, цей символ поєднував усі древні вірування і традиції в одному спільному зображенні, яке являло просвітленість єгипетського бога сонця, тріумф алхімічного золота, мудрість філософського каменя, чистоту хреста розенкрейцерів, момент створення світу, Абсолют, панування астрологічного сонця і навіть всевидяче око над вершечком незавершеної піраміди.

«Циркумпункт. Символ Джерела. Виток усього сущого». Ось що сказав йому Пітер кілька хвилин тому. Спочатку Малах поставився до цього скептично, але потім знову поглянув на сітку символів і переконався, що піраміда й справді чітко вказувала на символ циркумпункту — круг з цяткою в його центрі. «Масонська піраміда — це мапа, — пригадав він легенду, — мапа, яка вказує на Втрачене Слово». Схоже, що його батько дійсно говорив правду.

Всі великі істини — прості.

Втрачене слово — це не слово, це — символ.

Малах радісно намалював цей великий символ на своєму скальпі. І відчув при цьому задоволення та незвичайний приплив сил. «Мій шедевр та мою пожертву завершено». Тепер сили темряви чекали на нього. За свою роботу він здобуде винагороду. То мав бути момент його тріумфу і слави.

Однак останньої миті все було жахливо зіпсовано і полетіло шкереберть.

І тепер Пітер стояв біля нього, промовляючи слова, які Малах майже не усвідомлював.

— Я збрехав тобі, — казав він. — Ти не залишив мені вибору. Якби я відкрив тобі справжнє Втрачене Слово, ти не повірив би мені й не зрозумів.