«Втрачене Слово — не циркумпункт?»
— Істина полягає в тому, — сказав Пітер, — що Втрачене Слово знають всі... але далеко не всі здатні його розпізнати.
Ці слова відлунили у свідомості Малаха.
— Ти лишаєшся незавершеним, — продовжив Пітер, ніжно поклавши руку на маківку Малахової голови. — Твою роботу ще не закінчено. Але де б ти не опинився... будь ласка, пам'ятай, що тебе колись любили.
Легенький дотик батькової руки чомусь пропік маківку, немов потужний каталізатор, що започаткував хімічну реакцію в тілі Малаха. Раптом він відчув приплив бурхливої енергії, яка пронизала його фізичну оболонку і немовби розчинила кожну її клітину.
І весь його плотський біль умить щез, наче випарувався.
«Трансформація. Відбувається трансформація».
Я дивлюся вниз, на себе, на свою скалічену скривавлену плоть, що лежить на священній гранітній плиті. Біля мене навколішки стоїть мій батько, тримаючи мою неживу голову своєю єдиною рукою.
Я відчуваю, як в мені наростає гнів... і сум'яття.
Зараз не мить для співчуття... зараз момент помсти, перетворення... однак батько і досі відмовляється скоритися, відмовляється виконати свою роль, відмовляється пропустити свій біль та гнів із лезом ножа в моє серце.
Я тут, як у пастці, витаю неподалік... прив'язаний до своєї земної шкаралупи.
Мій батько ніжно торкається долонею мого обличчя і замикає мої гаснучі очі.
Я відчуваю, як рвуться мої пута.
Навколо мене клубочиться імла, її покривало густішає і застує світло, ховає світ від моїх очей. Раптом час прискорюється, і я пірнаю в безодню, темнішу за яку навіть важко уявити. Тут, у мертвій порожнечі, я чую шепіт... і відчуваю нестримну силу. Вона міцнішає, швидко зростає й оточує мене. Лиховісна й могутня. Темна і владна.
Я тут не сам.
Це мій тріумф, мій пишний прийом. Однак чомусь мене переповнює не радість, а безмежний страх.
Не такого я чекав.
Сила вже вирує, кружляє довкола, загрожуючи розірвати на шматки. Раптом, ні з того, ні з сього, темрява концентрується довкола мене і перетворюється на якусь величезну доісторичну тварину, що стає переді мною дибки.
Я опинився віч-на-віч з усіма темними душами, що потрапили сюди раніше за мене.
Я волаю від невимовного страху... і темрява поглинає мене цілком.
РОЗДІЛ 123
А в Національному соборі настоятель Геловей відчув у повітрі дивовижну зміну. Він не знав чому, але відчув, наче щезла якась примарна тінь... наче з чиєїсь душі упав тягар... десь далеко, однак зовсім близько, ось тут.
Він сидів за столом, заглибившись у думки. Коли задзвонив телефон, настоятель не знав, як довго він отак просидів. То був Ворен Беламі.
— Пітер живий, — сказав його брат-масон. — Я щойно дізнався про це. Знав, що вам хотілося б почути про це негайно. З ним усе буде гаразд.
— Слава Богу, — зітхнув Геловей. — А де він?
І Геловей вислухав розповідь Беламі про надзвичайні події, що трапилися відтоді, як вони залишили кафедральний коледж.
— Але як ви усі, в порядку?
— Так, видужуємо і набираємося сил. Утім, є ще одна обставина, — додав Беламі і замовк.
— Яка?
— Ну, масонська піраміда... Наскільки я розумію, Ленґдон розгадав її.
Геловей не міг не посміхнутися. Чомусь він зовсім не здивувався почутому.
— А скажіть, Ленґдон дізнався, виконала піраміда свою обіцянку чи ні? Відкрила вона чи не відкрила те, що мала відкрити згідно з легендою?
— Наразі я не знаю.
«Незабаром узнаєш», — подумав Геловей.
— Вам треба відпочити.
— І вам також.
«Ні, мені треба помолитися».
РОЗДІЛ 124
Двері ліфта розчинилися, і перед ними постала яскраво освітлена Храмова зала.
Кетрін Соломон хутко рушила шукати свого брата, хоча її ноги і досі були, як гумові. Повітря у кімнаті було холоднюче і відгонило ладаном. Від побаченого Кетрін заклякла як укопана.
У центрі розкішної кімнати на низькому кам'яному олтарі лежав скривавлений татуйований труп, зрешечений списами розбитого скла. Крізь величезну діру в стелі виднілися небеса.
«Боже правий». Кетрін одразу ж відвернулася, шукаючи очима Пітера. І побачила, що той сидить у протилежному кінці кімнати і розмовляє з Ленґдоном та директором Сато, а тим часом біля нього клопочеться лікар.