Вражена почутим, Кетрін відкинулася на спинку крісла.
— А тепер дозвольте мені поставити вам суто гіпотетичне запитання.
Триш зненацька відчула, що їхня розмова несподівано перетворилася на співбесіду з роботодавцем.
Кетрін нагнулася і підняла з землі малесеньку щіпку піску так, щоб її побачила Триш.
— Наскільки я розумію, — сказала вона, — ваші метасистеми фактично дозволяють обчислити вагу всього піщаного пляжу, зважуючи його по одній піщинці.
— Так, загалом саме так воно і є.
— Як ви знаєте, ця щіпка піску має масу. Дуже маленьку масу, та все ж має.
Триш кивнула.
— І завдяки цій масі вона має також силу власного тяжіння. Знову ж таки — надто малу, щоб її відчути, але ж має.
— Правильно.
— Так от, — сказала Кетрін, — якщо взяти трильйони отаких піщинок, щоб вони утворили, скажімо, місяць, тоді їхньої об'єднаної сили тяжіння буде достатньо, аби рухати величезні маси води в океанах, влаштовуючи припливи та відпливи по всій нашій планеті.
Триш не розуміла, куди хилить Кетрін, але їй подобалося те, що вона чула.
— Тож міркуймо тепер гіпотетично, — вела далі Кетрін, викинувши пісок. — А що ви скажете на те, що думка... будь-яка крихітна ідея, котра утворюється у вашому мозку... фактично має власну масу? А що ви скажете на те, що думка є матеріальною річчю, вимірюваною одиницею з вимірюваною масою? Мікроскопічно малою масою, ясна річ, але таки масою. Якими будуть потенційні наслідки?
— Суто гіпотетично? Ну, очевидними наслідками будуть... якщо думка має масу, отже, вона має також силу тяжіння і притягує до себе предмети.
Кетрін посміхнулася.
— Правильно мислите. А тепер ходімо далі. Що трапиться, коли велика кількість людей зосередяться на однаковій думці? Всі зустрічальності однієї і тієї самої думки почнуть зливатися в одну, і сукупна маса цієї думки почне зростати. А тому зростатиме і її маса.
— Начебто так.
— Це означає, що коли достатня кількість людей почнуть думати одну й ту саму думку, то гравітація цієї думки стане відчутною... і вона почне діяти як фізична сила. — Кетрін підморгнула. — І тому істотно впливатиме на наш фізичний світ.
РОЗДІЛ 19
Директор Інуе Сато стояла, схрестивши на грудях руки, і, не зводячи скептичного погляду з Ленґдона, обмірковувала те, що він їй тільки-но розповів.
— Він сказав, що хоче, аби ви відімкнули якийсь древній портал? І що я, по-вашому, мушу про все це думати, професоре?
Ленґдон непевно знизав плечима. Йому знову стало зле, тож він намагався не дивитися на відрізану руку свого друга.
— Саме це він мені і сказав. Древній портал... схований десь у цій будівлі. Я відказав йому, що ні про який портал нічого не знаю.
— Тоді чому ж він гадає, що ви зможете його знайти?
— Вочевидь, цей чоловік просто безумець.
«Він сказав, що шлях вкаже Пітер. — Ленґдон поглянув на витягнутий угору палець друга і з огидою пригадав садистичні слова психа. — Пітер вкаже шлях». Ленґдон уже встиг простежити очима, куди показував палець. Палець показував на купол. Портал? Там, угорі? Маячня якась.
— Той чоловік, що мені телефонував, — сказав Ленґдон, дивлячись Сато в очі, — був єдиним, хто знав, що я приїду сьогодні увечері до Капітолію, тому хто б вас не поінформував, він теж був тут сьогодні, ну... ваш інформатор. Я б рекомендував...
— Вас не стосується, звідки я беру інформацію, — урвала його Сато з різкою інтонацією в голосі. — Наразі моїм пріоритетом є взаємодія з тим чоловіком. До того ж я маю інформацію, яка свідчить, що ви єдиний, хто може йому дати те, що він хоче.
— А моїм пріоритетом є знайти мого друга, — невдоволено відказав Ленґдон.
Сато глибоко вдихнула, втрачаючи рештки терпіння.
— Якщо ми хочемо знайти містера Соломона, то у нас є лише один шлях, професоре, — почати взаємодіяти з тим чоловіком, який начебто знає, де перебуває ваш друг. — Сато поглянула на годинник. — У нас обмаль часу. Запевняю вас: нам украй необхідно погодитися на вимоги цього чоловіка, і до того ж швидко.
— Яким чином? — скептично спитав Ленґдон. — Знайти і відімкнути портал? Ніякого порталу не існує, директоре Сато. Цей тип — просто псих.
Сато підступила до професора майже впритул.
— Дозвольте вам нагадати, що той, кого ви називаєте психом, уже встиг сьогодні увечері обдурити двох досить розумних індивідів. — Вона прикипіла очима до Ленґдона, а потім перевела погляд на Андерсона. — У моїй професії швидко дізнаєшся, що межа між безумством та геніальністю часто досить тонка. З нашого боку було б розумним виявити до цього чоловіка трішечки поваги.