Втрачений символ

— Можете думати про цей напис все що завгодно, — відказав Ленґдон, — але він не містить древньої мудрості.

— Звісно, що ні, — погодився співрозмовник. — Ця таємнича мудрість є глибинним поняттям, тож її не вмістити на одному боці маленької кам'яної піраміди.

Ця відповідь заскочила Ленґдона зненацька.

— Але якщо цей викарбуваний напис не має стосунку до древньої мудрості, отже, ця піраміда не є масонською. Бо легенда каже, що масонську піраміду створили саме для захисту древніх таємниць.

Голос співрозмовника набув улесливої інтонації.

— Містере Ленґдон, масонська піраміда і справді створювалася для збереження древніх таємниць, але в ній є одна хитрість, якої ви ще не збагнули. Хіба Пітер ніколи вам не розповідав? Сила масонської піраміди — не в тім, що вона сама відкриває ці таємниці. А в тому, що вона відкриває потаємне місце, де ці таємниці сховані.

Ленґдон замислився.

— Розшифруйте напис, — вів далі голос, — і дізнаєтеся про схованку, де зберігається найбільший скарб людства. — Незнайомець захихикав. — Не довірив вам Пітер цей скарб, професоре, не довірив.

Ленґдон різко зупинився.

— Стривайте. Ви хочете сказати, що ця піраміда є... мапою? Беламі теж різко зупинився, і на його обличчі відбилися потрясіння й тривога. Співрозмовник Ленґдона зачепив його за живе.

«Піраміда є мапою».

— Цю мапу, — прошепотів незнайомець, — або ж піраміду, портал — називайте її, як хочете, — було створено дуже давно для того, щоб схованку з древніми таємницями не забули, щоб вона ніколи не була втрачена назавжди.

— Рядок із шістнадцяти символів не дуже схожий на мапу.

— Зовнішність може бути оманливою, професоре. Та хай там що, лише ви маєте змогу прочитати той напис.

— Ви помиляєтеся, — відрізав Ленґдон, викликаючи в уяві простенький шифр. — Цей напис здатен розгадати будь-хто. Він не дуже складний.

— Маю підозру, що в цій піраміді є набагато більше, ніж видається на перший погляд. Утім, ви єдиний власник горішнього каменя.

Ленґдон уявив собі камінь, який він ніс у сумці. Порядок із хаосу? Він уже не знав, кому вірити, а кам'яна піраміда в сумці наче ставала дедалі важчою з кожним кроком.

Малах притис телефон до вуха, з насолодою прислухаючись до стривоженого дихання Ленґдона на протилежному боці.

— Зараз я маю зробити одну невеличку справу, професоре. Вам теж є чим зайнятися. Зателефонуйте мені, як тільки розкодуєте мапу. Ми підемо разом до схованки і здійснимо обмін. Життя Пітера — на мудрість усіх часів.

— Я нічого не зроблю, — заявив Ленґдон. — А надто без доказу того, що Пітер і досі живий.

— Раджу вам не випробовувати моє терпіння. Ви маленький гвинтик у великій машині. Якщо ви мене не послухаєтеся, Пітер помре. Це я вам обіцяю.

— Наскільки я розумію, Пітер уже помер.

— Та ні — живий-живісінький, але страшенно потребує вашої допомоги, професоре.

— Що насправді вам потрібно? — заволав Ленґдон у телефон.

Малах помовчав, а потім відповів:

— Багато людей шукали древні таємниці й сперечалися з приводу їхньої сили. А я сьогодні доведу, що ці таємниці існують насправді.

Ленґдон мовчав.

— Пропоную вам негайно братися до роботи з мапою, — сказав Малах. — Ця інформація потрібна мені сьогодні.

— Сьогодні? Але вже дев'ята вечора!

— Саме так. Tempus fugit — час спливає.

РОЗДІЛ 44

Редактор журналу «Нью-Йорк» Джонас Фаукман саме вимикав світло у своєму мангеттенському офісі, коли задзвонив його телефон. Він і не збирався відповідати о такій пізній годині, тобто не збирався, поки не поглянув на дисплей телефону. «Не інакше, як щось цікаве», — подумав він, простягнувши руку до слухавки.

— А ми хіба й досі вас друкуємо? — напівжартома спитав Фаукман.

— Джонасе! — у голосі Ленґдона бриніло занепокоєння. — Дякувати Богу, ти ще на роботі. Мені потрібна твоя допомога.

Настрій редактора одразу ж поліпшився.

— Хочеш дати матеріал, щоб я його відредагував, Роберте?

— Ні, мені потрібна інформація. Минулого року я познайомив тебе з науковцем на ім'я Кетрін Соломон, сестрою Пітера Соломона, пам'ятаєш?

Фаукман спохмурнів. «Матеріалу не буде».

— Вона шукала видавця для своєї книги з ноетичної науки. Пам'ятаєш її?

Фаукман закотив очі.

— Звісно, пам'ятаю. Мільйон подяк тобі за те знайомство. Вона не лише не дала мені прочитати результати її досліджень, а й не захотіла публікувати книгу, поки не дочекається якоїсь магічної дати в майбутньому.