Все ясно

Ми далі теребили кукурудзу. Мовчанка досягала розмірів гори.

«Можеш пригадати що-небудь конструктивне про Львів?» — спитав герой.

«Так, звичайно».

«Мені він також запам'ятався».

І знову тиша. Нам не було про шо говорити, ніяких важливих тем. І нічого такого, шо могло би стати важливим.

«А шо ти пишеш у своєму щоденнику?» — «Роблю записи». — «Про шо?» — «Це для книжки, над якою я зараз працюю. Пишу про ті речі, які хотів би запам'ятати». — «Про Трохимбрід?» — «Так». «Це буде класна книжка?» — «Та я і написав лише кілька епізодів. Кілька сторіночок цього літа, перед тим як приїхати сюди, ще пару — у літаку до Праги, потім ще — у потязі до Львова і ще кілька — минулої ночі». — «А почитай їх мені». — «Та якось незручно». — «Та нє, такі речі не бувають незручними». — «Ще й як бувають». — «Нє, якшо будеш читати для мене. Обіцяю, шо похвалю. Мене взагалі дуже легко захватити». — «Ні», — сказав він, і це змусило мене зробити те, шо я вважав нормальним і навіть веселим. Я взяв його щоденник і відкрив його. Герой не сказав, шо я можу читати, але й не протестував, шоб я віддав щоденник назад. І от шо я вичитав:

«Він сказав своєму батькові, що сам зможе піклуватися про Маму і про Ігорчика. Весь час повторював це, щоби повірити самому. Врешті, таки сказав. Його батько не міг повірити. Що? — перепитав він. Що? І Саша знову повторив йому, що хоче піклуватися про сім'ю сам і що зрозуміє, якщо батько піде й більше не повернеться, і що це навіть не применшить його батьківства. Він сказав своєму батькові, що він його пробачить. О, як же це розсердило батька, він просто сповнився гнівом, він сказав Саші, що вб'є його, а Саша відповів, що також уб'є його, і тоді вони зі злістю кинулися одне на одного, а батько сказав: Скажи мені це в обличчя — не дивися на підлогу. І Саша сказав: Ти мені не батько».

До того моменту, коли Дєд і Августина вийшли з дому, ми вже облущили всю кукурудзу і склали сміття від цієї операції з другого боку сходів. Я ше прочитав декілька сторінок зі щоденника. Деякі епізоди нагадували прочитаний перший, а другі були зовсім не такі. Деякі стосувалися давньої історії, а деякі мали ше статися в майбутньому. Я розумів, шо робив герой, коли писав усе це. Спочатку все це зробило мене злим, потім — сумним, потім — дуже вдячним, а потім — знову злим; і так я міняв свої настрої сотню разів, зупиняючись на кожному тільки на короткий час, а потім рухався далі.

«Дякую вам, — сказала Августина, поглядаючи то на гору качанів, то на купу листя, — так гарно, що ви мені допомогли». — «Вона відвезе нас у Трохимбрід, — повідомив нам Дєд, — ми не можемо тратити час, вже стає пізно». Я сказав це герою. «Передай їй від мене дякую». — «Спасибі вам», — переказав я жінці. А Дєд сказав: «Та все вона вже знає».

Весілля було просто надзвичайним! Або Після весілля все йде на спад, 1941

Звісно, те, що родина молодої почала готуватися до весільної забави задовго до народження самої Зосі, мало свій сенс, але коли мій дід — впавши навіть не на одне, а на цілих два коліна — висловив свою шлюбну пропозицію, покращення й прибирання набули просто істеричного темпу. Підлоги з міцного дерева покривали білими веретами, столи вишиковували вряд від хазяйської спальні до кухні, а на кожному з них розкладали іменні таблички для гостей — де кому сидіти мало не з піною на вустах вирішували кілька тижнів. (Авра не може сидіти поруч із Зосею, а краще поближче до Йошки й Лібі, але не можна допустити, щоби Лібі була біля Аншеля або Аншель біля Аври, а той так само не може сидіти біля квіткових ваз, бо в нього жахлива алергія і він може померти. І вже в будь-якому випадку треба, щоби прихо-жани з Правостійної Синагоги й Приземлені

сиділи по різні кінці столу.) На нові вікна чіпляли нові фіранки, і не тому, що старі вікна й старі фіранки були погані, а тому, що Зося віддається, і тому мають бути й нові вікна, і нові фіранки. Нові дзеркала начищали до блиску, а їхні зроблені під старовину рами методично присипали порохом, щоби вони виглядали ще старішими. Горді подією батьки, Менахем і Това, піклувалися, щоби все аж до найменшої деталі було надзвичайним.

Будинок, власне, складався з двох будинків, з'єднаних докупи мансардою після того, як ризикована форельна комерція Менахема почала приносити щоразу кращі бариші. То був найбільший будинок в усьому Трохимброді, але й найменш зручний, бо, щоби потрапити з одної частини дому до другої, часом доводилося йти три поверхи вгору і три вниз, минаючи при тому з дванадцять кімнат. Поділ будинку був винятково функціональним: в одній частині — спальні, дитячі кімнати й бібліотека, а в іншій — кухня, їдальня й вітальня. Підвали обох частин будинку, в одному з яких стояли довжелезні винні стелажі, котрі Менахем все обіцяв якось заставити старезними винами, а в іншому з яких Това тихенько займалася наодинці шиттям, були розділені між собою лише тоненькою цегляною стінкою, але, щоби перейти з одного з них у інший, потрібно було, з тих чи інших практичних причин, десь із чотири хвилини.