Все ясно

Мені здається… — почав він, показуючи їй свого квитка.

Але ж подивіться, — озвалася Ліста, показуючи йому власний, на якому було позначене те саме місце, — тут сиджу я.

Але ж і я тут сиджу.

Вона почала щось бурмотіти про абсурдність театру, посередність акторів, дурість авторів п'єс, про тупість самої драми як виду мистецтва, і про те, що її аж ніяк не дивує, що ці ідіоти не можуть дати собі ради навіть з такими простими речами, як надання кожному відвідувачу окремого місця. Але потім вона звернула увагу на його руку і здалася.

Напевне, у нас є тільки два виходи, — сказала вона, сякаючись, — або я сідаю тобі на коліна, або ми обоє йдемо звідси. Коли світло згасло, вони змінили порядок, але виконали обидва рішення.

Будеш каву? — запитала вона, рухаючись своєю бездоганно прибраною кухнею, щось торкаючи, прилагоджуючи й не дивлячись на нього.

Звичайно.

Більшості молодих людей вона не подобається.

А мені подобається, — відказав він, хоча насправді у своєму житті ще не випив жодного горнятка кави.

Я збираюся знову з'їхатися зі своєю матір'ю.

Перепрошую?

Цей будинок ми купили, коли я одружилася, але ти сам знаєш, що сталося.

Так, мені дуже шкода.

То що, будеш каву? — запитала вона, хапаючись за відполіровану до ґлянцю ручку шафки.

Звісно. Але якщо й ви вип'єте. Тільки для мене робити не варто.

І я вип'ю. Якщо ти питимеш, — відповіла вона, то беручи до рук губку, то знову кладучи її на місце.

Тільки сам я не буду.

Я буду також.

Через два роки і після шістдесяти восьми інших коханок, Сафран зрозумів, що сльозинки крові, котрі зосталися тоді на Лістиних простирадлах, були свідченням її незайманості. Він пригадав собі обставини смерті чоловіка, який мав з нею одружитися: обвал риштувань позбавив його життя якраз того ранку, коли він мав припасти до Сонячного Годинника перед весіллям, тож Ліста зосталася вдовою лише в духовному плані, ще до того, як шлюб міг здійснитися й вона могла оплакати свого чоловіка кривавими сльозами.

Мій дід кохав запах жінок. Він носив їхні аромати довкола своїх пальців, немов обручки, і на кінці свого язика, немов слова, — то були незвичні поєднання звичних запахів. З цієї точки зору, Ліста посідала в його пам'яті виняткове місце — ні, те, що вона була незайманкою чи коханкою на одну ніч, оригінальним якраз не було — але це була єдина жінка, котра надихнула його купатися.

Сьогодні ходив до театру. Знудився страшенно й не досидів навіть до закінчення першого акту. Випив вісім горняток кави. Думав, що трісну. Але не тріснув.

Третя жінка в його житті вже не була вдовою, але зустрів він її також у театрі. Він знову пішов туди на запрошення свого друга — того самого, якого зрадив колись із Лістою, — і знову зникнув з театру без нього. Того разу Сафрану випало сидіти між своїм шкільним товаришем і молодою дівчиною-циганкою, у якій він упізнав крамарку з недільного базару в Луцьку. Не міг повірити у її сміливість: з'явитися на єврейській виставі, ризикувати, що її можуть принизити, що її побачить добровільний і надсумлінний білетер Рубін Б. і накаже їй вийти, взагалі — зважитися бути циганкою між євреїв. Він вирішив, що в неї є риса, котрої йому самому бракує, і це зворушило щось у його серці.

Коли мій дід глянув на неї вперше, то довга стрічка, яка спадала з її плеча на коліна, видалася йому змією, котру циганка могла змусити танцювати на недільному базарі між високими плетеними кошиками; і вдруге все виглядало так само. Коли світла погасили, він взяв лівою рукою свою безвольну праву руку й поклав її на бильце між їхніми кріслами. Він був певен, що вона завважила цей його рух — вдоволено спостерігав, як на її обличчі гримаса жалю поволі перетворюється на посмішку еротичного бажання — коли завіса розчахнулася, вже знав: цієї ж ночі він так само розчахне її тонку спідницю.

Було 18 березня 1791 року, — лунав зі сцени гучний голос, — коли чотириколісний віз Трохима Б., перевернувшись, придавив його на дні річки Брід. Першими, хто побачив, як уламки цієї во-зотрощі підіймаються на поверхню ріки, були малі близнючки В…

(Завіса розчахнулася і явила залу вбрання провінційного театру: зверху зліва і направо вниз по сцені тік і булькав невеликий струмок, за ним було багато дерев, опалого листя і дві дівчинки, близнючки, віком приблизно по шість років, вбрані у вовняні шнуровані спідничини та полотняні блузки з блакитними комірцями, схожими на метеликів.)