Все ясно

Втім, як виявилося, булочки з прилавку полюбляла поцупити проста миша, хай пам'ять про неї не переживе її смердюче тіло, — а тому жодних фарб у пекарні виявлено не було.

Однак вони з'явилися деінде.

Шльома В. виявив срібний колір на внутрішньому боці стегон своєї жінки Цебри, а щоб її негідна поведінка ніколи не повторювалася ні в цьому, ні на тому світі; він не сказав нічого, але спершу вина мусила його руками помалювати собі груди на зелено, а потім ще й укрити їх його білим сім'ям. Далі він гнав її голу по сірих, освітлених місяцем вулицях штетля від хати до хати, залишаючи на кожних дверях чорно-сині сліди стуку кісточок своїх пальців. Нарешті він заставив її дивитися, як він відрізатиме яйця Самуелю Р., котрий з піднятими догори срібними руками благав пожаліти його і кричав, хоч і з провиною в голосі, що трапилася прикра помилка. Кольори були повсюди. Сліди пальців кольору індиго, що належали Визначному Рабину Фагелю Ф., були помічені на сторінках одного ультрасвітського журналу. Холодну блакить тіла сумної вдови Шифри К. бачили на могильному камені її чоловіка на міському кладовищі — так ото діти створюють малюнки, натираючи фарбою папір. А от Ірвіна П. усі негайно звинуватили, що він своїми коричневими руками постійно облапує Сонячний Годинник на площі. Він такий егоїст, хоче все випросити лише для себе, — казали тоді громадяни штетля, не знаючи, що то, насправді, слід сотень їхніх рук, райдуга складена з кольорів усіх мешканців, котрі увесь час молилися тут за красивих синів, за кілька додаткових років життя, щоб захистити себе від блискавки, щоб здобути любов.

Щодня десятки людей розфарбовували вулиці містечка кольорами своїх вчинків, тому незабаром, оскільки використовували всі кольори, окрім, звісно, кольору пекарського прилавка, вже ніхто не міг сказати, що стало таким, бо його торкалися людські руки, а що залишилося таким, як було, бо й було таким від початку. Казали, наприклад, що Ґецль Ґ. Таємно переграв на скрипках усіх скрипалів у містечку — попри те, що він фати на скрипці не вмів зовсім! — просто струни на скрипках завжди були кольору його пальців. А про Ґешу Р. всі думали, що вона неабияка акробатка — а як же іще могла лінія між єврейським і людськими кутками містечка стати такою ж жовтою, як і її долоні? А якщо вже на щічках якоїсь зі школярок проступав рум'янець з рук місцевого святоші, то саме її й починали взивати безсоромницею, шльондрою і курвою.

ПРОБЛЕМА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДОБРА: ЧОМУ ВСЕ БЕЗУМОВНО ДОБРЕ ЙДЕ ДО РУК БЕЗУМОВНО ПАСКУДНИМ ЛЮДЯМ

(Див. БОГ)

КУННІЛІНГУС ТА ЖІНОЧА МЕНСТРУАЦІЯ

Знайте, що неспалимий кущ є незнищенним. (Для докладного ознайомлення з правила ми та приписами стосовно самі знаєте чого див. Додаток ТРАХ. НИНА.)

ПРО РОМАН І ПРО ПЕВНІСТЬ КОЖНОГО У ВЛАСНІЙ ОБРАНОСТІ ДЛЯ ПИСЬМА

Роман — це така мистецька форма, яку найлегше спалити. Так сталося, що десь усередині дев'ятнадцятого сторіччя всі жителі штетля — кожен чоловік, жінка й дитина — дістали тверде переконання, що кожен з них носить у собі принаймні один роман. Така переконаність, вочевидь, стала наслідком візитів мандрівного цигана-крамаря, котрий кожної третьої неділі місяця привозив на центральну площу містечка цілий віз книжок, рекламуючи їх як Світи цікавих і цінних слів, повні таємниць і див. То що ж, у такому випадку, мало зродитися на вустах Обраного Народу, як не І я так можу?

Тому між 1850 та 1853 роками було написано більш як сімсот романів. Один починався так: Як же давно я не задумувався над оцими ранками, крізь які свище вітер… А інший: Всі жінки запевняють, що добре пам'ятають, як це в них було перший раз, а я-от — не пам'ятаю… А ще один: Убивство вважають справою потворною, але справді найогидніший злочин, якого може допуститися людина — це вбивство брата… 272 романи були ледве-ледве замаскованими біографіями, 66 книг були детективами, а 97 — книжками про війну. Брат убивав брата в 107-ми романах. В усіх книжках, за винятком 89-и, скоювалася подружня зрада. Коханці роздумували над тим, так що ж майбутнє їм готує, — у 29 текстах; 68 романів закінчувалися поцілунком, і у всіх, окрім 35-ти, можна було зустріти слово «сором». Ті, хто не вмів ні читати, ні писати, створювати візуальні книги: колажі, гравюри, рисунки олівцем, акварелі. Щоби вмістити всі трохимбрідські романи, до бібліотеки Янкеля і Брід добудували ще одну кімнату, хоча вже через п'ять років після цього романного буму ті з книжок, які все ще читали, можна було перерахувати на пальцях.