Все ясно

Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо… Ми пишемо…

***

24 грудня 1997

Дорогий Джонатан,

Давай не будемо більше про нашу творчість. Я присилатиму тобі шматки моєї історії і благаю тебе (Ігорчик теж благає), шоб ти продовжував присилати нам свої частини, але давай більше не робити виправлень і обсервацій. Давай не будемо ні хвалити, ні засуджувати. Взагалі судити не будемо. Ми вже з того виросли.

Тепер, Джонатан, ми вже говоримо разом, а не кожен своє. Ми разом працюємо над одною історією, і я впевнений, шо ти теж це відчуваєш. Ти знаєш, я ніби стаю цією Дєвушкою-Циганкою, а тебе уявляю Сафраном, або я — це чоловік з Колок, а ти — типу Брід, я твоя бабка, а ти — твій дід, я — як Апекс, а ти — це ти, чи я, як ти, а ти, як я. Ти пам'ятаєш? Ми ж можемо принести одне одному відчуття безпеки і спокою. Коли ми лежали під зорями в Трохимброді, хіба ти цього не відчував? Не кажи мені неправди. Тільки не мені.

А от, Джонатан, історія і для тебе. Правдива історія. Я проінформував Батю, шо я збираюся наступного вечора піти в популярний нічний клуб. Він сказав: «Я так думаю, шо додому ти вернешся не сам?» Як хочеш знати, шо тоді промовляло його вустами, то скажу тобі, шо то говорила горілка. Я сказав: «Не, я не так думаю робити». «Ах ти ж малий розпутник!» — сказав він тоді й засміявся. Він торкнувся мого плеча і, віриш, я відчув, шо це була ніби рука диявола. Мені стало за нас дуже соромно. «Нє-а, — сказав я, — я тільки піду потусуюся з друзями і трохи подригаюся». «Шапка, Шапка…» — почав він. «Замовчи!» — крикнув я і цапнув його за зап'ястя. Скажу тобі, шо це було перший раз, шо я шось подібне сказав йому, і перший раз, шо я йому погрожував. «Вибач», — сказав я йому потім і відпустив його руку. «Ти ше про це пожалієш», — сказав Батя. Та й узагалі мені повезло, бо він так набрався горілки, шо точно міг мене добре вдарити.

Ясно, шо ні в який клуб я не пішов. Я вже тобі писав, шо я часто кажу Баті, шо йду на дискотеку, а сам іду й гуляю по пляжах. Я не йду в нічні клуби, бо збираю «зелень» в коробку з-під печива, бо ж ми з Ігорчиком мусимо виїхати в Америку. Але, скажу тобі, це ше й тому, шо всякі нічні клуби мене зовсім не вставляють. У них я сумний і запущений. Я правильно пишу? Чи, може, краще — закинутий?