Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Чого ти шукаєш тут, хлопче?

— Нічого, — відповів Гаррі. Бібліотекарка мадам Пінс помахала на нього щіточкою від пилу.

— Тоді краще вимітайся звідси. Іди!.. Шкодуючи, що не встиг чогось вигадати, Гаррі вийшов з бібліотеки. Він уже заздалегідь домовився з Роном і Герміоною, що не варто питати мадам Пінс, де можна знайти якісь згадки про Фламеля. Вона, звичайно, могла б їм допомогти, але існував завеликий ризик, що їх може підслухати Снейп.

Гаррі зачекав у коридорі, щоб довідатися, чи не знайшли чогось Рон і Герміона, хоч і не мав на те великої надії. Зрештою, вони шукали вже два тижні, але мали для цього лише кілька хвилин на перерві, тож не дивно, що й досі нічого не знайшли, їм би дуже хотілося мати більше часу для спокійних пошуків і не чути за плечима нервового сопіння мадам Пінс.

Через п'ять хвилин, заперечно похитуючи головами, вийшли Рон і Герміона, і всі троє пішли обідати.

— Поки я буду на канікулах, ви й далі шукайте, добре? — сказала Герміона. — Коли щось знайдете, пришліть мені сову.

—Ти можеш розпитати про Фламеля в батьків, — порадив Рон. — Ніякого ризику.

— Це правда, ніякого — особливо, коли зважити, що вони в мене зубні лікарі, — усміхнулася Герміона.

Коли почалися канікули, Рон і Гаррі мали досить вільного часу на роздуми про Фламеля. Мали вони у своєму розпорядженні й цілу спальню, та й вітальня була безлюдніша, ніж звичайно, тож вони могли зручно вмощуватися в кріслах біля каміна. Хлопці просиджували там годинами, ласуючи всім, що можна було настромити на виделку й підсмажити, — грінками, булочками, зефіром, — і придумуючи різні способи на те, щоб Мелфоя вигнали зі школи. Такі розмови дуже їх тішили, хоч і були пустими балачками.

Рон, крім того, навчав Гаррі грати в чарівні шахи. Вони нагадували звичайні маґлівські шахи, але всі фігури були живими, і гра скидалася на командування військом під час битви. Ронові шахи були дуже старі й побиті. Як і всі його речі, вони колись належали комусь із його родини, в даному разі — дідусеві. Проте старі фігури мали свої переваги. Рон так добре їх вивчив, що без жодних проблем змушував їх робити все, що забажає.

Гаррі грав шаховими фігурами, які йому позичив Шеймус Фініґан, і вони йому зовсім не корилися. Він ще й грав поганенько, тож фігури постійно давали йому різні поради, збиваючи його з пантелику: "Не став мене туди, ти що, не бачиш — там його кінь? Піди ось ним, цією фігурою можна пожертвувати".

Напередодні Різдва Гаррі лягав у ліжко, уявляючи різні завтрашні страви й забави і зовсім не сподіваючись дарунків. Але, прокинувшись уранці, відразу побачив коло ліжка чималеньку гору пакунків.

— Вітаю з Різдвом! — сонно пробурмотів Рон, коли Гаррі вискочив з ліжка й накинув на себе халат.

— Тебе також! — відповів Гаррі. — Ти бачиш? Я маю дарунки!

— А ти чого сподівався, капусти? — здивувався Рон, повертаючись до своїх пакунків, яких було значно більше, ніж у Гаррі.

Гаррі взяв верхній дарунок. Він був загорнутий у цупкий бурий папір, на якому виднів абияк нашкрябаний напис: "Гаррі від Геґріда". Всередині була грубо обтесана дерев'яна дудка. Геґрід, напевне, сам її вирізав. Гаррі дмухнув — пролунало щось подібне до ухкання сови.

У другому, малесенькому, пакуночку була записка.

"Ми отримали твого листа й посилаємо різдвяний подарунок. Дядько Вернон і тітка Петунія".

До записки була приліплена скотчем монетка в п'ятдесят пенсів.

— Оце любов! — мовив Гаррі. Рон зацікавився монеткою.

— Дивно ! — вигукнув він. — Яка чудернацька форма! Це що, гроші?

— Можеш узяти їх собі, — розсміявся Гаррі, побачивши Ронів подив. — Так, від Геґріда, від тітки з дядьком, а це хто прислав?

— Мені здається, я знаю хто, — сказав, почервонівши Рон, і показав на досить великий пакунок. — Моя мама. Я їй розповів, що ти ні від кого не сподіваєшся дарунків і… Ой, ні-і!.. — простогнав він. — Вона сплела тобі светр фірми Візлі.

Гаррі розірвав папір і побачив там пухнастий яскраво-зелений светр і велику коробку домашнього печива.

— Щороку вона плете нам светри, — бідкався Рон, розпаковуючи свого, — і мій завжди темно-бордовий!

— Яка вона дбайлива! — сказав Гаррі, куштуючи печиво, яке виявилося дуже смачним.

У наступному дарунку також були ласощі — шоколадні жабки від Герміони.

Залишався ще один пакунок. Гаррі підняв його і зважив на руці. Він був легесенький. Гаррі розгорнув. Щось текуче й сріблисто-сіре ковзнуло на підлогу, поблискуючими складками. Ронові аж дух забило.