Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі втупився в це поблідле обличчя, яке він так добре знав, з його гачкуватим носом та схожими на два півмісяці окулярами, й не знав, що робити.

- …не подобається… хочу зупинитися… - простогнав Дамблдор.

- Ви… вам не можна зупинятися, пане професоре, - вимовив Гаррі. - Ви повинні випити все до дна, пам'ятаєте? Ви самі сказали, що повинні випити. Ось…

Ненавидячи самого себе, відчуваючи огиду до того, що робить. Гаррі силою приклав келиха Дамблдорові до рота й нахилив, щоб директор допив рідину.

- Ні… - захрипів Дамблдор, коли Гаррі знову зачерпнув келихом з чаші. - Не хочу… не хочу… пусти мене…

- Усе гаразд, пане професоре, - примовляв Гаррі; рука в нього тремтіла.-Усе гаразд, я тут…

- Припини це, припини. - стогнав Дамблдор.

- Так… так, зараз усе припиниться, - збрехав Гаррі і перехилив келиху роззявлений Дамблдорів рот.

Дамблдор закричав: його крик луною розлігся по величезній печері й понад мертвотною чорною водою.

- Ні, ні, ні… не треба… я не можу… не можу, не силуй мене, не хочу…

- Усе гаразд, пане професоре, усе добре! - примовляв Гаррі. а руки в нього так тремтіли, що він ледве зміг за черпнути шостий келих; чаша була вже напівпорожня. - Нічого з вами не діється, ви в безпеці, це все несправжнє, клянуся, що це несправжнє… випийте ще, нате, випий те…

І Дамблдор слухняно випив, наче Гаррі пропонував йому протиотруту; але, вихиливши келиха, він упав навколішки й затрясся, мов у лихоманці.

- Я сам винен, я сам винен, - ридав він, - перестань, припини це все, я знаю, що я помилився, ох, благаю, перестань, я більше ніколи-ніколи…

- Випийте, пане професоре, і все припиниться, - сказав Гаррі надтріснутим голосом, перехиляючи Дамблдорові в рота сьомий келих.

Дамблдор припав до землі й зіщулився, неначе його оточили невидимі кати; махнув рукою, мало не вибивши з тремтячої долоні Гаррі знову наповненого келиха, й за стогнав:

- Не зашкодь їм, не зашкодь їм, прошу тебе, прошу, це моя вина, краще мені завдай болю…

- Нате, випийте, випийте, вам стане краще, -у відчаї лепетав Гаррі, і Дамблдор знову йому підкорився, роззявивши рота, хоч очі все одно не розплющував і тремтів усім тілом.

Аж ось він упав долілиць, кричучи й б'ючи кулаками по землі, поки Гаррі наповнював дев'ятий келих.

- Прошу, прошу, прошу, ні… тільки не це, не це, я зроблю все, що завгодно…

- Просто випийте, пане професоре, просто випийте… Дамблдор випив, наче дитина, що вмирає зі спраги, але

щойно допив, як знову заволав, немовби його нутрощі горіли вогнем…

- Годі вже, будь ласка, годі…

Гаррі зачерпнув десятого келиха й відчув, як кришталь черкнув по дну чаші.

- Уже скоро, пане професоре, випийте це, випийте…

Він підтримав Дамблдора за плечі, і Дамблдор знову ви пив келих: Гаррі вкотре зачерпнув, і Дамблдор застогнав ще стражденніше, ніж досі:

- Я хочу вмерти! Я хочу вмерти! Припини це, припини, я хочу вмерти!

- Випийте, пане професоре, випийте… Дамблдор випив і відразу заголосив: -УБИЙ МЕНЕ!

- Нате… це допоможе! - мало не задихнувся Гаррі. - Випийте ще… зараз усе закінчиться… все закінчиться!

Дамблдор пожадливо припав до келиха, випив його до останньої краплини, а тоді нестямно захрипів і долілиць повалився на землю.

- Ні! - крикнув Гаррі, що збирався вже знову наповнювати келих, але впустив посудину в чашу, кинувся до Дамблдора й перевернув його на спину; Дамблдорові окуляри збилися набік, рот був роззявлений, а очі заплющені. - Ні, - почав трясти його Гаррі, - ні, ви не вмерли, ви ж казали, що це не отрута, отямтеся, отямтеся… Ренервате!-вигукнув він, скеровуючи чарівну паличку на Дамблдорові груди; спалахнуло червоне сяйво, але нічого не сталося. - Рєнервате… пане директоре… благаю…

Дамблдорові вії здригнулися; серце в Гаррі ледь не вискочило з грудей.

- Пане директоре, ви?…

- Води, - прохрипів Дамблдор.

- Води, - задихано повторив Гаррі, -…зараз…

Він зірвався на ноги, схопив келиха, що лежав у чаші, і майже не звернув уваги на золотий медальйон, що лежав на дні.

- Аґваменті!-крикнув він, тицьнувши в келих чарівною паличкою.

Келих наповнився прозорою водою; Гаррі впав навколішки біля Дамблдора, підняв йому голову й підставив келих до вуст… але той був порожній. Дамблдор захрипів і почав задихатися.

- Але ж тут була… стривайте… Аґваменті! - знову вигукнув Гаррі, націлившись чарівною паличкою на келих. І знову на якусь секунду в ньому блиснула чистісінька вода, але щойно келих наблизився до Дамблдорових уст, як вона миттю зникла.