88  

Ми знову не помітили, як пролетів час, - сказав Дамблдор, показуючи на почорніле небо за вікнами. -Та перш ніж попрощатися, я хотів би звернути твою увагу на деякі особливості побаченого нами, бо ці деталі значною мірою визначатимуть ті ситуації, які ми обговоримо під час наших наступних зустрічей.

По-перше, я сподіваюся, ти помітив, як він відреагував, коли я згадав, що хтось має однакове з ним ім'я-Том?

Гаррі кивнув.

- Цим він виявив свою зневагу до всього, що пов'язувало його з іншими людьми, до всього, що робило його посередністю. Навіть тоді він уже прагнув бути іншим, незалежним, знаменитим. Він позбувся цього імені, як ти вже знаєш, усього через кілька років після тієї розмови й надовго заховався під вигаданою ним личиною «Лорда Волдеморта».

Гадаю, ти також помітив, що Том Редл уже був цілком самодостатній, потайливий і самотній? Він відмовився від допомоги чи супроводу для поїздки на алею Діаґон. Він волів діяти самостійно. Дорослий Волдеморт нічим не відрізняється. Ти ще почуєш багатьох смертежерів, які запевняють, що тільки вони користуються його довірою, що наближені до нього і навіть, що лише вони його розуміють. Це величезна омана. Лорд Волдеморт ніколи не мав друзів, і я не думаю, що коли-небудь бажав їх мати.

І останнє… сподіваюся, Гаррі, ти ще не сонний, і можеш звернути увагу на отаке… юному Томові Редлу подобалося колекціонувати трофеї. Ти бачив ту коробку з краденими речами, яку він ховав у своїй кімнаті. Це були, так би мовити, пам'ятки про тих, хто став жертвою його розбишацьких витівок, дрібні сувеніри на згадку про найприкріші його чари. Не забувай про цю його манію збирати все, наче якась сорока, бо згодом це матиме велике значення.

А тепер і справді час уже спати.

Гаррі підвівся. Коли він ішов до дверей, то погляд його впав на столик, де минулого разу лежав перстень Ярволода Ґонта, та зараз персня вже не було.

- Що, Гаррі? - запитав Дамблдор, бо Гаррі раптом зупинився.

- Перстень пропав, - сказав Гаррі, роззираючись довкола. - Але я подумав, що десь тут мала б лежати губна гармошка, наприклад.

Дамблдор усміхнувся, дивлячись на нього поверх окулярів, схожих на два півмісяці. - Дуже проникливо, Гаррі, але губна гармошка була тільки губною гармонікою.

І з цими загадковими словами він помахав Гаррі рукою, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.


- РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ -


Фелікс-феліціс


Наступний ранок починався для Гаррі з уроку гербалогії. Він не міг за сніданком розповісти Ронові й Герміоні про чергову зустріч з Дамблдором, побоюючись, що їх підслухають, однак переповів їм усе, коли вони йшли повз овочеві грядки до оранжерей. Лютий вітер, що віяв у вихідні, нарешті вщух; зате все довкола знову оповила мряка, тому друзі шукали потрібну оранжерею трохи довше ніж завжди.

- Ото, страшно й подумати, юний Відомо-Хто, - тихо сказав Рон. коли вони зайняли місця довкола одного з вузлуватих снарґалуфових пеньків, що були темою цього семестру, й почали натягувати захисні рукавиці. - Але я й досі не врубаюся, навіщо тобі Дамблдор усе це показує. Тобто це дуже цікаво, але який у цьому сенс?

- Не знаю, - стенув плечима Гаррі, прилаштовуючи гумовий щит. - Але він каже, що це важливо і що воно допоможе мені вижити.

- Я вважаю, що це правильно, - щиро сказала Герміона. - Абсолютно необхідно якомога більше знати про Волдеморта. Бо ж як інакше намацати його слабкі місця?

- А як пройшла остання зустріч у Слизорога? - глухо запитав її Гаррі з-за гумового щита.

- Ой, досить добре, справді, - відповіла Герміона, нап'ялюючи захисні окуляри. - Тобто він трохи зануджує всіх розмовами про своїх колишніх учнів, що поставали знаменитостями, і просто липне до Маклаґена, бо в того, бач, добрі зв'язки, але їжа була дуже смачна, а ще він познайомив нас з Ґвеноґою Джонс.

- З Ґвеноґою Джонс? - витріщив за окулярами очі Рон. - Отією Ґвеноґою Джонс? Капітанкою "Гарпій з Голігеду"?

- Ага. - підтвердила Герміона. - Особисто мені здається, що вона про себе надто високої думки, але…

- Годі вже там розмовляти! - суворо урвала її професорка Спраут, йдучи до них. - Ви й так відстаєте, усі вже давно працюють, а Невіл уже добув перший кокон!

Друзі озирнулися; і справді, Невіл хоч і мав закривавлену губу та глибокі подряпини на щоці, але тримав на долоні неприємно пульсуючу зелену штуку завбільшки з грейпфрут.

- Добре, пані професорко, починаємо! - вигукнув Рон, а коли Спраут відвернулася, тихенько додав: - Треба було б? Гаррі, використати «Глушилято».

  88  
Предыдущая страница Следующая страница
×
×