1q84. книга ІІІ

Однак на півдорозі він звернув у незнайому для Усікави вулицю. Мабуть, пішов додому кружною дорогою. Як і раніше, ззаду здавалося, ніби його постать із широкою спиною заглибилася в роздуми. Начебто ще глибше, ніж минулого разу. Тенґо вже не озирався. Поглядаючи на навколишній краєвид і прочитуючи номери будинків, Усікава намагався запам'ятати його маршрут, щоб наступного дня самому пройти по ньому ще раз. Усікава не був обізнаний з цією місцевістю, але щораз гучніший безперервний гуркіт автомашин, схожий на шум водяного потоку, підказував йому, що він наближається 7-ї кільцевої дороги.

«Непогано, — подумав Усікава. — Він кудисьпрямує. Я так і сподівався. Виходить, недаремним було моє стеження».

Тенґо швидким кроком проходив вулицею житлового району. Був суботній вечір з холодним вітром. Люди замкнулися в теплих квартирах і сиділи перед телевізорами з теплими напоями в руках. Вулицею майже ніхто не йшов. Усікава йшов за Тенґо на достатній відстані. Загалом стежити за ним було легко. Дебелий, високого зросту, він не губився навіть серед натовпу. Ідучи, нічого зайвого не робив. Злегка опустивши голову, завжди про щось думав. Був щирою, чесною людиною. Нездатною щось приховувати. «На відміну від мене», — подумав Усікава.

Приховувати любила й колишня дружина Усікави. Не просто любила, а не могла без цього жити. Від неї не вдавалося отримати точної відповіді навіть на запитання: «Котра зараз година?». І в цьому вона відрізнялася від Усікави. Він щось приховував лише тоді, коли була потреба. Тільки коли цього вимагала робота. Якби хтось запитав його, котра зараз година, він, звичайно, відповів би точно, якщо не було причини говорити неправду. І робив це люб'язно. А от дружина у будь-якій ситуації, з будь-якого приводу завжди брехала. Ревно приховувала навіть те, що цього не потребувало. І приховала, що старша від нього на сім років. Він зрозумів це, коли вони подали заяву про реєстрацію шлюбу, але вдав, що не помітив. Не міг збагнути, навіщо було казати неправду про те, що колись обов'язково відкриється. Адже його не турбувала різниця їхнього віку. А хвилювало багато чого іншого.

Що далі від станції, то менше людей траплялося на вулиці. Незабаром Тенґо зайшов у маленький парк. Непоказний дитячий парк у житловому масиві. Безлюдний. «Це ж природно, — подумав Усікава. — Небагато знайдеться людей, які хотіли б провести якийсь час у дитячому парку грудневого вечора під холодним вітром». Тенґо пройшов під холодним світлом ртутного ліхтаря й попрямував до дитячої гірки. Став на її східці й піднявся наверх.

Заховавшись у тіні телефону-автомата, Усікава стежив за поведінкою Тенґо. «Дитяча гірка? — Усікава скривився. — Навіщо такого холодного вечора дорослій людині вилазити на дитячу гірку? Адже будинок, в якому мешкає Тенґо, неблизько. Напевне, він навмиснеприйшов сюди з певною метою». Парк не можна було назвати привабливим. Маленький, запущений. З дитячою гіркою, двома гойдалками, маленькими перекладинами і пісочницею. З одним ртутним ліхтарем, що ніби освітив кінець світу, і незграбною, безлистою дзельквою. Замкнена громадська вбиральня наче стала полотном для непристойних написів. Ніщо тут не могло ні заспокоїти людської душі, ні розбудити її уяви. Хоча, можливо, дещо з цього можна було б знайти раннього травня. Але тільки не вітряного грудневого вечора.

«Невже Тенґо домовився з кимось зустрітися в цьому парку? Невже очікував його приходу? Навряд», — вирішив наостанок Усікава. У поведінці Тенґо ніщо про це не свідчило. Зайшовши у парк, він не звернув уваги на інші спортивні знаряддя, а попрямував до дитячої гірки. Здавалось, нічого іншого не мав у думках. «Тенґо прийшов сюди, щоб піднятися на дитячу гірку», — твердо вирішив Усікава.

Можливо, Тенґо здавна сподобалося, піднявшись туди, віддаватися роздумам. Може, дитяча гірка у вечірньому парку найкраще підходила йому для розв'язування математичних рівнянь і придумування сюжету художнього твору. Мабуть, його мозок працював енергійніше, коли навколо ставало щораз темніше, вітер холоднішав, а парк набирав ще більш запущеного вигляду. Усікава не уявляв собі, як і про що думають у світі письменники або математики. Його практичний розум лише підказував йому, що за будь-яких умов треба вперто стежити за поведінкою Тенґо. Стрілки годинника якраз показували восьму.

Тенґо сидів на дитячій гірці, зігнувши свою велику фігуру. І дивився на небо. Іноді крутив головою сюди-туди, але потім, зосередивши увагу в одному напрямі, більше не відривав від нього очей. Його голова не ворушилася.