1q84. книга ІІІ

Сидячи на дитячій гірці, Усікава спробував ворухнути м'язами обличчя в різні боки. І для певності незабаром переконався, що в його відчуттях немає нічого неприродного й незвичного. Нічогісінького. На добро чи на лихо, обличчя було тим самим, що й завжди.

Усікава вважав себе реалістом. І насправдібув таким. Нічого метафізичного й умоглядного не хотів. Якщо щось існувало, то незалежно від того, чи воно узгоджувалося з логікою чи ні, він сприймав його насамперед тільки як реальність. Таким був основний принцип його мислення. Не закони й логіка породжують реальність, а реальність — закони й логіку. А тому Усікава вирішив, що доведеться визнати як факт два Місяці на небі.

«Про те, що буде потім, краще подумати згодом», — міркував він. Стараючись не вдаватися в зайві роздуми, Усікава незворушно поглядав на два Місяці — великий жовтий і малий, здеформований, зелений. Намагався звикнути до цієї картини. «Треба це сприйняти», — наказував собі. Не знав, як пояснити, чому могло так статися. Однак поки що в цю проблему не варто заглиблюватися. Насамперед важливо подумати, як діяти в такому становищі.Не було іншої ради, як сприйняти все це поза рамками логіки. І це був початок.

Усікава пробув там хвилин п'ятнадцять. Обіпершись на поруччя дитячої гірки й майже не ворушачись, пристосовувався до побаченої картини. Як водолаз, що довго звикає до тиску води, купався у місячному сяйві і поглинав його шкірою. Інстинкт підказував йому, що це дуже важливо.

Потім цей чоловічок із сплюснутою головою встав, спустився з дитячої гірки і, в полоні неописанної задуми, вернувся у свою квартиру. Навколишній краєвид здавався йому тепер трохи іншим, ніж був перед тим. «Очевидно, під впливом місячного сяйва», — подумав Усікава. Місячне сяйво трохи змінило вигляд усіх предметів. Унаслідок цього він кілька разів мало не збився з дороги. Опинившись перед парадними дверима будинку, глянув на третій поверх — у вікні квартири Тенґо світло не горіло. Здоровенний учитель підготовчої школи ще не повернувся додому. Очевидно, пішов не тільки перекусити у найближчу закусочну. Можливо, десь з кимось зустрічається. Може, з Аомаме. Або з Фукаері. «Тож, мабуть, я проґавив важливу нагоду», — подумав Усікава. Однак зараз від таких думок користі не було ніякої. Кожного разу, коли Тенґо виходив з дому, стеження за ним створювало велику небезпеку. Бо якби Тенґо хоч раз його запримітив, уся справа звелася б нанівець.

Вернувшись у квартиру, Усікава скинув пальто, шарф і шапку. У кухні розкрив банку тушкованого м'яса й стоячи з'їв його з булочкою. Випив банку теплуватої кави. Але майже ні в чому не відчував смаку. Він не міг визначити, в чому була причина — у харчових продуктах чи в його смакових відчуттях. А може, у двох Місяцях, що закарбувалися в глибині його очей. Десь пролунав дверний дзвінок — чулася його тиха мелодія. Дзвінок прозвучав двічі, після однієї паузи. Але це не дуже його турбувало. Дзвінок, можливо, долинав з іншого поверху.

Доївши сандвіч і допивши каву, Усікава поволі курив сигарету, щоб повернути свою голову до реальності. Повторно перевірив, що йому зараз треба робити. Після того нарешті підійшов до підвіконня й сів перед фотоапаратом. Увімкнув електричну пічку і в її рожевому світлі погрів руки. Була приблизно дев'ята година недільного вечора. До будинку майже ніхто не приходив. Але Усікава хотів засікти момент, коли повернеться Тенґо.

Невдовзі з будинку вийшла жінка в чорній теплій, на пуху, куртці, якої він ані разу не бачив. Її шию, разом з губами, закривав сірий шарф. На ній були окуляри з чорною оправою і бейсбольна кепка. Таким способом вона пробувала уникнути людських поглядів і приховати своє обличчя. Ішла квапливо, широкими кроками, й голіруч. Усікава автоматично натиснув на кнопку й електропривод тричі клацнув затвором фотоапарата. «Треба прослідкувати, куди піде ця жінка», — подумав Усікава. Та поки він підводився, вона вже вийшла на вулицю і зникла у вечірній пітьмі. Насуплений Усікава махнув на все рукою. Бо якби він зараз узувся, то, враховуючи швидку жінчину ходу, все одно не догнав би її.

Усікава відтворив у пам'яті все щойно побачене. Зріст — приблизно сто сімдесят сантиметрів. Вузькі сині джинси й білі тенісні туфлі на гумовій підошві. Одяг — навдивовижу новий. Вік — від двадцяти п'яти до тридцяти років. Волосся, невідомої довжини, заткнуте за комір. Через велику об'ємність теплої, на пуху, куртки її фігура не вгадувалася, але, судячи з форми її ніг, жінка, напевне, була худорлявою. А її гарна постава й жвава хода показували, що вона молода й здорова. Мабуть, щодня займається якимось спортом. Усі ці особливості збігалися з образом Аомаме, який склався в голові Усікави. Хоча, звісно, він не міг стверджувати, що це саме вона. Схоже, що вона страшно остерігається потрапити комусь на очі. Усю її переповнювала напруженість. Як актрису, що боїться переслідування папараці. Однак не було здорового глузду в тому, щоб уважати, що відома актриса, за якою ганяються ЗМІ, заходила в цей убогий багатоквартирний будинок у кварталі Коендзі.